Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

Мирослава

Заходила до квартири Ігната вже на початку восьмого. Скрізь горіло світло. На першому поверсі у ванній шуміла вода. Я швидко побігла на другий і, з олімпійською швидкістю роздягнувшись, теж залізла в душ. А коли відчинила душову кабінку, від несподіванки смикнулася назад. Спершись на раковину і схрестивши руки на грудях стояв Ігнат. Повністю оголений. Я акуратно вийшла з душової кабінки, намагаючись не витріщатися на його досконале тіло й очевидне збудження.

- Так інфаркт отримати можна, - невдоволено буркнула я, але всередині вся горіла в передчутті.

- Іди до мене! - обволікаючий наказ.

Повільно підійшла і стала впритул до нього, не торкаючись. Дихання збилося. Він узяв мене за плечі й повернув у бік дзеркала. У ньому відбивалися два до краю збуджених тіла. Ігнат повільно кінчиком вказівного пальця провів від стегна до грудей, несильно стиснувши сосок, нахилився і вкусив мочку вуха.

- Ти бачиш, яка ти красива?! - від його шепоту мурашки табуном пройшлися по шкірі. 

- Ігнат..., - видихнула я.

- Лягай, - він м'яко штовхнув мене на теплу мармурову стільницю біля раковини.

Пролунав шурхіт упаковки презерватива, що розривається. Увійшов у мене і почав рухатися, повільно виходячи і різко до упору таранячи. Довго я не протрималася і коли скінчила, Ігнат, розвернувшись, підняв мене, змушуючи обхопити себе ногами. Він уже не стримувався, поштовхи були жорсткі, навіть грубі. Після пережитого оргазму тремтіли не тільки ноги, а й усе тіло, тож він сам утримував мене в такому положенні, у повітрі. Від його сили, напору, неймовірного чоловічого запаху я вибухнула вдруге. Ігнат одразу ж кінчив за мною, миттєво заволодівши моїм ротом.

Зібралася я досить швидко. Легкий макіяж, розпущене кучеряве волосся і приголомшлива сукня, куплена сьогодні. Я стояла біля дзеркала і скептично оцінювала результати свого старання відповідати Ігнату, коли він підійшов ззаду:   

- Заплющ очі!

Спочатку центр грудей торкнулося щось холодне, потім легкий ніжний дотик піднявся до шиї, і пальці Ігната закріпили це щось ззаду. Я розплющила очі й очманіла від побаченого. Діамант у вигляді краплі, приблизно в три карати, на тонкому ланцюжку з платини, прикрашав мою шию й ідеально пасував до сріблястої сукні. Потяг до коштовностей нікуди не подівся.   

            - Ігнате, це занадто! - заворожено прошепотіла я, обережно торкаючись до каменя.

            - Я так не думаю! Ти готова?

            - Уже навіть не знаю.

            - Ходімо! - усміхнувся він.

            На вулиці на мене чекав ще один сюрприз у вигляді спортивного автомобіля. Марками машин я ніколи не переймалася, але вона була чорною, обтічною і до жаху гарною.

            - Нова?

            - Більш-менш, - Гнат відчинив мені пасажирські двері, запрошуючи всередину.

            - Можна мені? - з благоволінням попросила я.

            - Що? - не зрозумів він.

            - За кермо.

            - Ти вмієш водити? - такого він явно не очікував.

            - Так.

            - І де навчилася?

            - Картинги, - пожартувала я.

            - Серйозно? - він скептично підняв брову, але ключі дав, - Уперед!

            Сказано - зроблено! Я була впевнена, що напрацьовані навички залишилися. І не помилилася. Одразу набрала чималу швидкість, спритно маневруючи серед інших машин. Ігнат був радше спантеличений, ніж здивований моєю спритністю. Швидкість! Адреналін! Як же я сумувала за цим.

            Виїхавши за межі міста на дорогу, яка вела в якісь села, я зупинилася. Руки тремтіли від напруги, але я щасливо розсміялася:

            - Клас! Ти бачив це?

            - Я сидів поруч, Міро! - він напружено дивився назад.

            - Щось сталося? - посерйознішала я.

            - Ні! Розвертайся назад! - у голосі був звичний спокій.

            Але зрушити з місця мені не дав позашляховик, який перекрив дорогу. Ззаду блок поставив джип, що плавно під'їхав.

            - Не здумай виходити з машини! - наказав Ігнат.

            Вийшов він одночасно зі стокілограмовим амбалом, який сидів за водійським сидінням позашляховика.

            - Тобі що, мажоре, жити набридло? - єдине, що я почула, перед тим як Ігнат зачинив двері.

            Я швидко вилетіла з машини. Ігнат стояв спиною до мене, але амбал одразу перевів погляд на мене.

            - Міра, ти взагалі розумієш, що я кажу?! - якось втомлено зітхнув Ігнат.

            - Та за кермом лялька була! - недобро посміхнувся амбал, - Ти б навчив свою сучку...

            Договорити не встиг, Ігнат спритним чітким ударом у щелепу відправив його в нокаут. Тієї ж миті з машини, що стояла позаду, повилазили ще чотири непорозуміння, щоправда, менші за перше, але все ж з тією бандитською зовнішністю. Я в розпачі подивилася на дорогу - охорона конкретно відстала.