Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"

А свідомість дотуркала, що з’явилась законна можливість вберегти свій слух від чергової атаки професійним вереском – і ноги винесли в сад.

«Блаженство!» – видихнула я на улюбленій гойдалці, що на оглядовому майданчику край ріки.

Легкий вітерець шелестів поважними кронами, сонце поблискувало на хвилях водного плеса, де-не-де пурхали птахи і навіть гігантські метелики, які зустрічаються тільки в нас в Андерталі: яскраві, жваві, із візерунчастими крильцями золотавого відтінку. У кількох дворянських родинах їх навіть за основу герба узяли!

Один із цих красенів пролетів біля мене так близько, що від помахів його крил щоки торкнувся вітерець. Ніби чийсь невпевнений подих. «Ніби за спиною знову прекрасний принц на білому коні…» – подумала я та мрійливим поглядом провела метелика. Ах, як добре було похитуватись на гойдалці у щемливому очікуванні доленосної зустрічі!

Та незабаром слуху торкнулась знайома мелодія. Це знову Елеонора допалась до фортепіано… Усе довкола сміялось, раділо, всміхалось — і тільки вона так холодила душу своїм незримим горем.

Ах, у мене скоро мозок закипить від тієї кількості версій, що в неї трапилося! Ніколи не всміхнеться, цілий світ байдужий… Від ранку до ночі читає любовні романи, виграє на фортепіано й дивиться у вікно…

«До речі, чому весь час одне й те саме вікно? – задумалась я і кинула на нього пильний погляд. Навіть звідси проглядався силует, що припадав до клавіш. – От дійсно: чому саме це? Невже з нього щось видно цікаве? – повернула голову по ймовірній траєкторії. – Так, це дійсно найцікавіші у світі кущі, які я коли-небудь бачила…» – зітхнула я, оглядаючи протилежний берег ріки.

Аж раптом мене тіпнуло. За спину сипонуло мурашками, і я здригнулася усім своїм тілом: біла пір’їна?!