Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Питання про те, чи варто напружуватися через якусь Горгону, вже не стояло. Максим ледь не з першої зустрічі зрозумів, що Юля для нього як магніт. Проте, якщо раніше він міг з легкістю викинути її з голови, то тепер затягти красуню до ліжка стало ледь не сенсом життя.

Проте норовлива жінка не проста здобич. Операція потребувала ретельної підготовки. Й перше, з чого вирішив почати чоловік - з себе. Він вийшов з машини й дорогою до своєї квартири знайшов потрібний номер.

- Алло, Жеко, вітання. Твоя пропозиція досі діє?

- Здоров був. Звісно, тільки на тебе й чекаю, - почулася трохи розгублена відповідь.

- Чудово! Я зараз додому забіжу хвилин на десять, а потім готовий зустрітися й все обговорити.

- Чого б це такий поспіх? Чого взагалі передумав? - зацікавився товариш.

- З'явилися обставини, які я не можу проігнорувати.

- Ото ти завернув, - хекнув чоловік. - Ну гаразд, потім розповіси.

- Подивимося... Куди їхати?

- Краще я сам до тебе заїду. Десь за годинку. Потерпиш?

- Потерплю.

Макс злетів по сходах і ввійшов до квартири. Скинув взуття біля дверей і ввійшов на кухню з наміром щось перекусити. Зазирнув до холодильника, пригадав, що збирався сьогодні заїхати до супермаркету, та куди там...

З їжі в засіках лишився лише камінчик сиру, який невідомо звідки взявся, й пакет з вершками.

Не сильно сподіваючись на успіх, зазирнув до морозилки. Посеред овочевої заморозки, якою в сезон щедро забезпечувала мати, знайшлося двійко магазинних котлет, які він одразу кинув на пательню.

Деякий час дивився на кришку, якою накрив пательню, розмірковуючи як наблизитися до жінки, яку мріяв завоювати. Зрештою тепер, коли вона знає про його наміри, вигадувати причину для зустрічі не потрібно, проте... Квіти, ресторани - банально. Крім того, вона навряд чи одразу погодиться кудись із ним піти.

Судячи з розкладу, який він вивчав, коли ще був її охоронцем, дев'яносто відсотків життя Горгони віддано роботі. Були ще тренування тричі на тиждень, а ще вона напевне знаходить час на зустрічі з тим, іншим.

До речі, про нього непогано було б дізнатися більше. Судячи з попереднього досвіду, чоловіків вона обирати не вміє. Макс знову взявся за телефон.

- Алло, Катрусю, вітаю. Це Кирієнко Максим. Пам'ятаєш такого?

- Максиме Євгеновичу? Добрий день. Не сподівалася вас почути. Щось трапилося?

Колишня секретарка Юлі негайно його впізнала. Макс цьому не здивувався. Вважати, що в цієї дівчини коротка пам'ять, безглуздо.

- З якого боку глянути... - спершу він хотів просто спитати дівчину прямо, але зараз зрозумів, що така прискіплива мишка не стане та запросто розповідати про особисте життя колишньої шефіні. Отже, варто було зайти здалеку. - Я б хотів поговорити. Це трохи особисте, не телефонна розмова.

- Добре, - трохи вагаючись відповіла дівчина. - Хвилину, - Макс не сумнівався, що зараз вона ткнулася своїм точеним носиком в щоденник, такий самий, як у пані Середи, в пошуках віконця в розкладі. - Завтра по обіді вас влаштує? О першій годині в мене буде вікно півгодини.

- А ввечері ніяк? - чоловік не хотів знову їхати до офісу Зегер-груп поки не буде більш підготовленим.

- Вам потрібно більше часу?

- Та ні. Просто хотілося більш невимушену атмосферу.

- Он як? - голос дівчини чомусь раптом став геть тихим та тоненьким. - Справа в тому... Мій чоловік проти вечірніх зустрічей...

- Катрусю, ти не подумай, я нічого такого... По обіді, о першій чудово! - швидко заговорив пан Кирієнко. - Не знав, що ти заміжня. Е... Той... Вітаю!

- Дякую, - знову знайшовся голос в білявки. - Тоді до завтра?

- Так, я під'їду о першій. Вийдеш до цього часу на стоянку? Не хочу вештатися вашими коридорами.

- Так, звісно.

Макс видихнув. Все ж таки рік - це довгий строк. Це тільки для нього цей час промайнув непомітно. Й тільки зараз прийшло усвідомлення, що весь цей час він змарнував невідомо на що. Робота, відпочинок, знов робота. У нього навіть дівчини постійної не було вже років п'ять.

Звик, що якщо треба, ту, що зігріє ліжко, завжди знайде, адже зовнішністю й статурою не ображений. Друзі й співробітники вже всі одружені, пестують дітей. А він лише відмахується від материних слів, якщо вона раптом починає розмову на тему сім'ї.

"А як щодо пані Середи? - Макс знову згадав про Юлю. - Вона ж напевне також про це думає. Мріє про сім'ю, дітей. Адже ж у жінок ще й біологічний час коротший. Раптом вона вирішить вийти заміж, завагітніти від того боввана?"

- Максе, знову тебе несе на фоні спермо-токсикозу. Яке тобі діло до її дітей? - вголос промовив чоловік.

Але в грудях негайно щось неприємно завовтузилося. Довелося визнати, що діло є. Та ще й яке! Що більше від думав, то більше хотів Юлю не тільки у ліжко, а й у життя.

Він раптом згадав давню ідилічну картину, як жінка спритно поралася на кухні, змушуючи мимоволі милуватися цим процесом, а заразом і нею. Тож навіть уявляти як вона готуватиме йому, коли стане дружиною, не треба. Образ вже перед очима.

Невідомо до чого ще додумався б пан Кирієнко, якби не сморід горілого, який раптом вирвався з-під кришки. Котлети ледь вдалося врятувати, тож відволікатися Максим більше не став. А щойно він закінчив з їжею, у двері подзвонив Євген і відволік більш важливими справами.

_____________

Від автора.

У всіх. кого встигла налякати підпискою, прошу вибачення. Я неправильно зрозуміла правила й подумала, що в мене можуть бути якісь санкції, якщо я не її не зроблю. Насправді ж все не так  -_-'

Тому лишається попередній план - я спокійно дописую цю книгу, лишаючи безкоштовною в процесі написання, а вже на наступну відкрию підписку.

Тому всім приємного читання і до зустрічі на друкованих сторінках!