Читати книгу - "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я вирішила, що хочу переїхати до Лос-Анджелеса, щоб виробити здорові звички для свого тіла. Я так довго посилено працювала над розумом і душею, але почала помічати, що в Нью-Йорку було ще легше уникати факту, що маю ще й фізичне тіло, яке теж потребує турботи й уваги. У місті, де цілком нормально накотити перед зустріччю, де більшість днів на рік ти вбрана як капуста і закутана так, що твій силует нагадує амебу, де приглушене освітлення не інтимне, а обов’язкове, щоб ніхто не зауважив, які ми всі бліді, я не переймалася своїм фізичним тілом, за винятком ранкових пробіжок, покликаних переважно лише провітрити голову. Насправді, я ніколи не пробувала стати сильнішою. У Лос-Анджелесі, де більшість року сонячно, ти вимушений бачити себе. Підтримана словами Йєна, нова я вирішила їхати до Лос-Анджелеса з нетерплячим очікуванням, що напрацюю собі здорові фізичні звички й почну дбати про тіло. Має бути чудово і класно, і я зовсім не хвилювалася, що може бути складно.
Під яскравим каліфорнійським сонцем я навчуся цінувати й любити своє тіло.
ФУ, ГИДОТА, ТАКОГО НІКОЛИ НЕ СТАНЕТЬСЯ.
О БОЖЕ, ЯК МОЖНА ПРО ТАКУ БОЖЕВІЛЬНУ ФІГНЮ НАВІТЬ ДУМАТИ.
Уранці я збираюсь, як Клеопатра
вітай день як королева — бо ти і є королева
ПІСЛЯ ТОГО, ЯК Я КИНУЛА ЯКІР В ПОМЕШКАННІ МОГО ТАТА в Лос-Анджелесі на кілька місяців рік, щоб зекономити (дякую, татку!), одна з моїх найкращих подруг теж — так сталося — переїжджала з Нью-Йорк-Сіті до Лос-Анджелеса. Я познайомилася з Лорен в перший день навчання у старшій школі на прослуховуванні для шкільної вистави. (Я претендувала на роль Мадам Зачанасян, уже старшої жінки, мільярдерки, яка всього досягла сама. Мадам повертається до злиденного рідного міста, щоб зробити пропозицію, від якої неможливо відмовитися: вона перетворить нужденне місто на заможне, якщо тамтешні мешканці уб’ють чоловіка, який замолоду зачав їй дитину, а потім покинув. Лорен грала Онуку №2. То була дуже підходяща, ані краплі не дивна вистава для п’ятнадцятирічних). У Нью-Йорку в мене ніколи не було сусідки по квартирі, і я не думала, що хотіла б мати її зараз, але Лорен звернула мою увагу на один важливий аспект: якби ми скинулися по тій же сумі на місяць, яку кожна платила за оренду в Нью-йорку, то могли б винайняти в Лос-Анджелесі простору квартиру, якій би позаздрили наші друзі в Нью-Йорк-Сіті, що живуть там із чотирма сусідами, а кімнати розділені «стінами», які не сягають стелі. Я повелася на цю пропозицію. А коли ми оглядали помешкання за помешканням, помітили дещо, за що наші друзі на Східному узбережжі заздритимуть іще дужче: «Думаю, наші друзі луснуть від заздрощів за ці стелі з балками, розфарбованими квітами», — радісно вигукнула я. «А я вважаю, сам факт, що це помешкання має їдальню та невеличку кухню, навіть дещо їх засмутить», — додала вона. «А ця посудомийка та сушарка призведуть до того, що всіх їх задушить жаба». (Добре, трошки переборщила щодо останнього). Ми зупинилися на двокімнатній «іспанці» у будинку 1920-х років у поганенькій частині міста, бо тут була купа простору — більше ніяких мініатюрних студій у нашому житті!
Я не мешкала з іншою жінкою від часів коледжу, і мене здивувало, що Лорен мала багато ритуалів для того, щоб «привести себе до ладу». «Я йду з мамою на манікюр і педикюр у салон «Роузі». Побачимося за кілька годин, сусідко». Кілька годин? Що саме мало відбутися в «Роузі»? Чи манікюр передбачає також ботокс та виставу? «Ми з мамою йдемо до нашого макіяжиста Патрика, щоб купити на весну нову косметику; побачимося десь в обід». У них був свій «макіяжист»? І, чекайте, я що, теж повинна закупити нову косметику на весну?! Якось я повернулася додому і застала Лорен із мамою, які сиділи на ліжку, попиваючи шардоне. «Ми йдемо на укладку перед «Фантомом опери»», — пояснила Лорен. Вони пили вино і ходили на укладку, просто щоб подивитися виставу? Навіщо? Кому їх буде видно в темному театрі? Коли я кудись ішла, моя підготовка полягала у тому, щоб швидко нанести долонями на обличчя зволожувальний тональний крем, яким я користувалася ще зі старших класів школи, і могла ще вирівняти волосся.[23]
Спершу вважала, що зусилля, яких Лорен докладає, щоб покращити свою зовнішність, такі... ну... досить марнославні. Коли вона збиралася вийти з дому, то гаяла щонайменше годину, щоб урешті з’явитися у хмаринці парфумів та пудри. Хіба не безглуздо марнувати стільки часу, грошей та енергії на свій вигляд? Але Лорен після свого «збирання» завжди сяяла. Вона не лише мала чудовий вигляд, а й видавалася щасливою і впевненою. «Лорен, я не розумію!» — зізналася я. «Хіба тобі не набридає стільки часу витрачати на свою зовнішність? Наприклад, коли тобі фарбують нігті, хіба ти не вмираєш з нудьги через те, що мусиш так довго там сидіти? Мені ніколи не вдавалося вийти з манікюрного салону, не розмазавши лак, бо завжди бракує терпіння дочекатися, коли він повністю висохне!» «Зажди, можна ж замовити масаж шиї і плечей, поки чекаєш», — запропонувала вона. «Оце так хід», — мусила погодитися я. «А як щодо того, у скільки це все влетить?!» Вона розсміялася: «І скільки ж, на твою думку, коштують манікюр і педикюр? Не так уже й захмарно, і, правду кажучи, це приємно». Але, знову ж таки, невже вона не замислювалася, як марнотратно й пихато гайнувати стільки часу на свій вигляд? «Я просто інакше
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося», після закриття браузера.