Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

Паша 

Йду за сином. У середині наростає сильна злість. Я ж нормально попросив, сидіти в дома. Від цього Левицького, можна всього очікувати.

У мене немає доказів, що це саме він обстріляв мій дім, але цих виродків вже шукають. Та звісно я вжив заходів.

Про вовка промовка, ось і він.

— У мене мало часу, тому давай швидко – стальним тоном промовляю.

— Доманський, не варто грати зі мною у такі ігри. Даю тобі останній шанс, ти розблоковуєш мої фури на кордоні...

— А то що? – перебиваючи запитую, а злість у середині наростає все сильніша.

— То доведеться, ще й у другому домі роботи ремонт – весело промовляє виродок. Посміхаюсь, це все – таки він.

Скидаю виклик, так і нічого не відповівши. Тепер можна спокійно починати війну. Набираю номер начальника митної служби.

— Доброго вечора, як там наші справи? – стримуючи свій гнів, запитую.

— Потихеньку, ви ж не вказали конкретних умов – спокійно відповідає.

— Найсуворіших, бажано таких, щоб навіть сліду не залишилося – промовляю, не можна називати імен, та конкретних дій. Нас можуть слухати, а так з таких слів довести щось буде не можливо.

— Вас зрозумів, будете проїздом у нас, заходьте, але пам'ятайте за гостинці

— Обов'язково – кажу, та скидаю дзвінок.

Залишилось найважче, поговорити із сином. Я не вірю їм обом. Черешні вона захотіла, по очах побачив що бреше.

Заходжу в кімнату, Даня сидить у навушниках, та не звертає на мене жодної уваги. Злість стає все сильніше, та потрібно тримати себе у руках.

Сідаю на ліжко, тільки тоді син знімає навушники, та починає дивно усміхатись.

— Я. заборонив. тобі. виходити. з дому – стальним тоном, виділяю кожне слово.

— Поправка, ти просив. Знаєш це трохи різні значення – посміхаюсь відповідає, я ж стискаю сильніше кулаки, щоб заспокоїтись.

— Ти все одно, не мав права виходити. Тільки у школу, а з неї до дому – стараюсь спокійно говорити, та виходить як завжди.

— А Міла? Вона має право виходити? Чи нам у тебе все запитувати? – голосніше промовляє, а мене охоплює така злість.

— Не змінюй тему. Звісно ти не маєш у мене все питати, та поки я відповідаю за тебе, ти повинен мене слухати – мало не гарчу, не виходить у нас спокійних розмов.

— А що не так? Мені, наприклад тема подобається. Ти поводишся не правильно, вона твоя дружина – зістрибнувши з ліжка, сказав Даня. Та як він сміє? Я його батько, а не хлопчик.

— А ти в її адвокати записався? Це наші із нею стосунки, тому не лізь у дорослі справи. Ти всього не знаєш – гарчу, все не можу стримувати себе більше.

— Дорослі? А поводитишся як дитина. Поговори з нею. І до твого відома, я все знаю. А зараз я хочу робити уроки, тому двері там.

Його слова ще сильніше мене розізлили. Вже сина на свою сторону переманила, всі їй повірили. Теж мені, вчити мене надумав. Пацан 15 років, буде розказувати що мені робити.

Вилітаю з його кімнати, у нас ніколи не складались стосунки. Жити з ним одним дахом не можливо. Завжди показує свій характер.

Підходжу до дверей, та стримую пориви знайти та висловити все що я думаю. Мама із самого ранку прочитала мораль, тепер син. 

Мені потрібно на свіже повітря, привести думки в порядок. Проходжу повз кухні, на якій вже готується вечеря. Скоро буде наша перша вечеря у такому складі.

Давно не палив, але останні декілька днів, тільки те й роблю, що палю сигарети. Це допомагає мені заспокоїтись.

Дивлюсь на небо, та починаю обдумувати все що сталося. Не те щоб я досі цього не зробив. Та коли навіть син на її боці, це вже чогось варте.

Можливо вона дійсно не винна. Якщо так, то я її сильно образив.

З думок мене вигравала мама, яка тільки повернулась із роботи. Досі не розумію для чого їй працювати.

— Все настільки погано, що ти знову палиш? – з ніжністю в голосі, запитує мама, та сідає поруч на сходи.

Вона завжди була такою, простою та доброю. Не боялась забруднити одяг, коли гралася зі мною. Ніколи не сварила мене, а завжди намагалася достукатись розмовами. Тому у нас з нею хороші стосунки.

— Я заплутався – тихо промовляю, не хочу зараз визнавати, що можливо я був не правий.

— Це нормально сину. Життя складається із помилок. Одні приносять нам радість, а інші вчать чого робити не варто – тихо відповідає мама, та рукою гладить мене по спині.

— Не хочу знову помилитися, та знати як робити не варто – бурчу, я вже одного разу повірив жінці, більше не хочу.

— Поки не помилишся, не дізнаєшся. Якщо сидіти склавши руки, то отямившись зрозумієш помилку всього життя. А саме, боятись її зробити – промовляє мама, та встає розправляючи сукню.

— Не сиди тут довго, скоро вечеря – заходячи у дім, на останок говорить мама.

А мене переносить у спогади, які колись принесли мені дуже сильного болю.

15 років тому

Дивлюсь на тест ДНК, та налаштовую себе відкрити його. Вже декілька місяців у мене живе мій син, досі не віриться що я став батьком. Такий чудовий, правда очі мамині.

Не розумію, як вона могла його залишити та піти.

Що вечора, я приходжу до дому, щоб відчути його запах. Знову почути його сміх.

Щоб усиновити власного сина, мені потрібно було здати тест ДНК. Я не сумніваюся, що він мій.

Так спочатку я не вірив, та з кожним днем любив його все сильніше. Я відчував що це мій син, моя кровинка.

Ніна була не займана, тому сумнів було мінімум.

Відкриваю конверт, та декілька хвилин просто дивлюсь на два слова.

Ймовірність батьківства : 00.00 %

Я не батько Дані.

Як вам розділ? Напишіть свою думку в коментарях, та ставте вподобання якщо сподобалось. Люблю вас)))