Читати книгу - "Ходіння по муках"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти поранений?
— Подряпина… Але через неї дістав двотижневу відпустку в Москву… Я знав, що ти тут, але як би я тебе знайшов? (Вона радісно й лукаво усміхнулась, трохи піднявши куточки рота). Ти знаєш, я ж мало не застав тебе в тому селі… Я гнався за Красильниковим… (У Каті здригнулось підборіддя, вона сердито затрясла головою), Катю, я його вбив… (Вона опустила повіки й нахилила голову), Катю, я почав тобі розказувати, як це вийшло, що ти одержала звістку про мою смерть… Власне, моя смерть була… (Катя з тривогою почала дивитись на нього, і знову її великі очі налились слізьми). Я їхав уночі в вагоні, мені більше нічого було жити, я помилився в головному, мені було ясно, що маю бути знищений або самознищуся… Катю, прости, це — тяжко, трудно, але я хочу розказати… Тільки думка про тебе, не любов, ні, — любити вже нічим було, — але напружена думка про тебе, як про те, чого не можна розірвати, відкинути, забути, не можна зрадити, — тільки це зв’язувало мене, Ця ніч у вагоні була крахом усього себе… Зараз, коли на кінці мушки я впізнаю знайомі обличчя, я розумію — в яку чорну, спустошену душу я посилаю кулю…
Катя поклала руки йому на плечі і щокою притулилася до його серця, що сильно й часто билося. Вони так і стояли посеред кімнати, — він у розстебнутій шинелі, вона в шубці. Вона розуміла, що він говорить зараз про найголовніше… Дорога, прекрасна людина… Він хоче якнайшвидше виправдатись, щоб вона любила в ньому його нове, чесне, суворе, запальне… Коли він у Ростові божеволів і покинув її, вона знала, що він буде страшенно мучитись і все зрозуміє… Притулившись до нього, вона слухала його слова, невиразні й уривчасті, ніби він поквапно креслив ієрогліфи своїх величезних переживань… Але й без слів Катя все розуміла…
— Катю, завдання незмірне… Нам не снилось, що ми будемо його здійснювати… Ти пам’ятаєш — ми багато говорили, — яким стомлюючим безглуздям здавався нам круговорот історії, загибель великих цивілізацій, ідеї, перетворені на жалюгідну пародію… Під фрачною сорочкою — ті самі волосаті груди пітекантропа… Брехня! Запона зірвана з очей… Все наше минуле життя — злочин і брехня! Росією народжена людина… Людина зажадала права людям стати людьми. Це — не мрія, це — ідея, вона на кінці наших штиків, вона здійсненна… Сліпуче світло осяяло напівзруйновані склепіння всіх минулих тисячоліть… Все гармонійно, все закономірно… Мета знайдена… її знає кожен червоноармієць… Катю, тепер ти трошечки розумієш мене?.. Я б хотів передати тобі всього себе… Моя радість, моє серце, кохана моя, зоре моя…
Він раптом так стиснув її в своїх обіймах, що у Каті хруснули всі кісточки, і вона лише міцніше пригорнулась до його серця. У двері постукали, і голос Маслова:
— Катерино Дмитрівно, можна вас на хвилиночку… — І, тому що ніхто йому не відповів, він узявся, як завжди, крутити ручку дверей. — Річ у тому, що вам відоме надзвичайне становище в місті. У вас мужчина після десятої години. Тому, що я відповідальний…
— Зажди, я з ним зараз поговорю, — сказав Рощин, знімаючи з плечей Катині руки.
— Вадиме, облиш, я сама поговорю… Благаю тебе, будь ласка…
Вона зараз же вийшла за двері, причинивши їх за собою. Маслов стояв, посміхаючись, все з тією ж коптилкою в руці.
— До мене не можна, товаришу Маслов, — сказала вона твердо, як ніколи з ним не говорила. Він почав, підкликаючи її пальцем, задкувати від дверей, дивлячись на Катю істерично пильно. Вона, йдучи за ним, спитала: — Ну? Що вам потрібно? Не розумію…
— Хочу попередити, Катерино Дмитрівно: щоб ви не надавали особливого значення моїй катастрофі… її немає… Вам уже сказали, звичайно… По всьому району — радість і торжество… Рано, рано торжествувати й радіти…
— Нічого не розумію, — сердито відповіла Катя. — Одним словом, прошу не стукати до мене…
— Не брешіть! Все розумієте… Ах, як я вас перевірив! Так от, перше: продовжуйте розмовляти зі мною так, ніби партійний квиток у мене не відібраний… Так буде краще надалі… (У Маслова клекотіло в горлі, хоч говорив він тихо й навіть мляво). Нічого не змінилося, Катерино Дмитрівно!.. Друге: ваш нічний гість зараз піде… Ви хочете спитати, чому я наполягаю на цьому? Ось моя відповідь… — Він запустив руку в бічну кишеню засмальцьованого, з обідраними гудзиками піджака, витягнув плоский парабелум і, тримаючи його на долоні, показав Каті. — Потім будемо продовжувати наші колишні взаємини…
Катя була така вражена, що тільки помалу кліпала. Штовхнувши двері, вийшов Рощин:
— Що вам потрібно від моєї дружини?
Обличчя Маслова скривилось до самих вух, він присів, щоб поставити коптилку на підлогу, револьвер вертівся у нього в руці.
— Е, облиште, — сказав Рощин, підходячи до нього, шарпнув, витягнув у нього з руки револьвер і поклав у кишеню шинелі. — Завтра я здам його в районну Чека, там його можете одержати. Коли ще раз підійдете до наших дверей, я вам зламаю хребет…
Вони повернулись до кімнати. Катя мовчки хрустіла пальцями. Рощин зняв з неї шубку.
— Катю, все зрозуміло, і він більше сюди не поткнеться. Мабуть, про цього Маслова я чув на фронті. Це з тих, хто розвалював армію…
Він зняв шинелю й сів на підлогу біля Каті, що розгублено сиділа в кріслі, — поклав голову їй на коліна. її руки стали сковзати по його волоссі, щоці, шиї. Обоє вони зараз же забули дурну історію з Масловим. Вони мовчали. Нове хвилювання, — могутнє, завжди незвідане, з незайманою силою піднімалося в них: в ньому радість бажання
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ходіння по муках», після закриття браузера.