Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

«Начальник відділу «С», — подумав Бонд. — Про мене піклуються за вищим розрядом».

— Гаразд, — сказав Матіс, — давай до справи. То хто вбив Ле Шифра?

— СМЕРШ, — відповів Бонд.

Матіс присвиснув.

— Ух ти, — мовив шанобливо. — Отже, вони таки полювали на нього. Який він був на вигляд?

Бонд стисло описав події аж до моменту смерті Ле Шифра, випустивши несуттєві деталі. Це далося йому нелегко, і він зрадів, коли закінчив говорити. Змушений знову пригадати пережитий кошмар, Джеймс відчув, як спітнів лоб, а все тіло відгукнулося тупим болем.

Матіс зрозумів, що зайшов надто далеко. Голос Бонда послабшав, очі затуманилися. Закривши блокнот, що тримав у руках, Матіс торкнувся плеча Джеймса.

— Вибач, друже мій, — мовив. — Усе позаду, ти в безпеці. Операція завершена, і результат пречудовий. Ми оголосили, що Ле Шифр пристрелив двох спільників, а потім укоротив собі віку, аби уникнути слідства стосовно розтрати профспілкової каси. У Страсбурзі й на півночі — повне безладдя. Його вважали справжнім героєм та стовпом комуністичної партії Франції. Вся та історія з борделями і гральними домами сильно підірвала вплив організації, і тепер вони гасають, немов очманілі. Нині компартія заявила, що він схибнувся. Невдала ідея, враховуючи недавній нервовий зрив у Тореза[157]. Виходить,

немов усі їхні великі вожді трохи не в собі. Тільки Богові відомо, як вони з цим упораються.

Матіс побачив, що його ентузіазм спричинив позитивний ефект — очі Бонда заблищали.

— І остання загадка, — сказав Матіс, поглянувши на годинника, — а потім обіцяю піти геть. Лікар з мене ось-ось шкуру спустить. Щодо чека. Де він? Де ти його сховав? Ми теж прочесали весь номер. І нічого не знайшли.

Бонд посміхнувся.

— Він у номері, — сказав, — відносно, звісно. На дверях кожного номера висить пластикова табличка з номером кімнати. На зовнішньому боці, як ти розумієш. Коли тієї ночі Лейтер пішов од мене, я просто відчинив двері, згвинтив табличку, засунув туди складений у кілька разів чек і пригвинтив назад. Він, як і раніше, там. — Бонд знову посміхнувся. — Я радий, що кмітливим французам є чому навчитися в дурних англійців.

Матіс радісно розсміявся.

— Розумію, що ти так відплатив мені за Мюнців. Тепер ми квити. До речі, ми їх теж схопили. Вони виявилися дрібною рибчиною, їх найняли випадково. Ми простежимо, щоб вони отримали по кілька років.

Він поспішно підскочив, оскільки цієї миті в кімнату увірвався лікар і, зиркнувши на Бонда, гаркнув на Матіса:

— Геть! І щоб я вас більше не бачив!

Матіс устиг тільки бадьоро махнути Бонду, нашвидкуруч попрощатись, як його виперли за двері. Джеймс почув справжню бурю швидкою французькою, яка вщухала в міру того, як вони віддалялися коридором. Бонд відкинувся на подушках, повністю виснажений, але значно пожвавішавши від почутого. Він спіймав себе на тому, що думає про Веспер, але швидко поринув у неспокійний сон.

Залишилося ще кілька питань, на які у нього не було відповідей, проте вони могли зачекати.

ПРИРОДА ЗЛА

Одужував Бонд швидко. Коли через три дні Матіс прийшов відвідати його вдруге, той сидів на ліжку, руки були вільними. Нижня частина тіла все же залишалася під саваном, але Бонд виглядав жвавим і лише деколи морщився від болю.

Вигляд у Матіса був пригнічений.

— Ось твій чек, — сказав Бонду. — Мені страшенно приємно було таскати в кишені сорок мільйонів франків, але тобі краще поставити уступний напис, щоб я міг покласти гроші на твій рахунок у «Креді Ліонне». Жодних слідів твого приятеля зі СМЕРШу. Жодних зачіпок. На віллу він дістався вочевидь на велосипеді, оскільки ні ти, ні обидва головорізи нічого не почули. Яке неподобство! Ми знаємо мізерно мало про СМЕРШ, та й у Лондоні відомо не більше. У Вашингтоні сказали, що у них є деяка інформація, але вона виявилася звичайними домислами та чутками політемігрантів. Сам розумієш, це однаково, як розпитувати пересічного англійця з вулиці про Секретну службу або француза — про Друге бюро.

— Найімовірніше, він дістався до Берліна чи Варшави з Ленінграда, — сказав Бонд. — Ну, а звідти легко потрапити в будь-який куточок Європи. Напевно, він уже вдома й дістав прочухана за те, що залишив мене жити. Гадаю, у них неабияке досьє на мене у зв’язку з парочкою завдань, котрі М. доручив після війни. Впевнений, він пишається своєю витівкою вирізати мітку.

— До речі, що це має означати? — спитав Матіс. — Лікар сказав, що порізи нагадують перевернуту друковану літеру «m» і нічого не означають.

— Я бачив порізи кілька разів, коли мене перебинтовували, і впевнений, що це російська буква «Ш». Вона справді нагадує перекинуту латинську «m». Тут є смисл, оскільки «СМЕРШ» означає «СМЕРть Шпіонам», отже, він заклеймив мене як шпигуна. Це прикро, бо гадаю, що М. обов’язково відправить мене до шпиталю на пересадку шкіри, тільки-но я з’явлюсь у Лондоні. Хоча це вже більше не важливо. Я вирішив подати у відставку.

Матіс, відкривши рота, витріщився на Бонда.

— У відставку? — недовірливо перепитав. — Якого біса? Навіщо?

Відвівши очі, Бонд узявся вивчати перебинтовані руки.

— Коли мене катували, — мовив, — мені раптом сподобалося бути живим. Перш ніж Ле Шифр взявся до справи, він сказав одну фразу, яка чомусь закарбувалась у пам’яті: «Грати в індіанців». Це те, чим я, на його думку, займаюсь. І я чомусь подумав, що він, можливо, правий.

— Розумієш, — продовжив Бонд, і далі роздивляючись пов’язки на руках, — коли ти молодий, здається, що межа між добром і злом очевидна, та з роками розрізняти їх стає важче. У школі без зусиль розділяєш людей на злодіїв та героїв, і мрієш, що коли подорослішаєш, станеш героєм і вбиватимеш злодіїв.

Він подивився Матісу в очі.

— Що ж, за кілька останніх років я вбив двох злочинців. Першого — в Нью-Йорку. Японський шифрувальник, який зламував наші коди на тридцять шостому поверсі Ар-Сі-Ей Білдінга[158] Рокфеллерівського центру, де містилось японське консульство. Я винайняв кімнату на сороковому поверсі сусіднього хмарочоса і через вікно