Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

- Так і послали б її назад, звідки прийшла.

- Давай я тобі ще раз поясню, якщо твого розуму не вистачає на те, щоб зрозуміти мене з першого разу. Нам віддали чіткий наказ. Хранителя вбити, спадкоємицю повернути в стан божевілля. Потім справа за Сару. Все. Не треба ставити зайвих питань. Ти взяв гроші, а отже – заткнися та виконуй.

- Вони справді зможуть піднести все так, ніби в катакомбах спадкоємиця здуріла і порішила свого охоронця? Адже в це тільки ідіот повірить!

- Ти з них найрозумніший, - із свого укриття вийшла Рейна, - ставиш правильні запитання. І мислиш правильно. Таск один із найсильніших сприганів, яких виховував старійшина. Він навіть сильніший за мене. Так що, якщо не впораєтеся зі мною, вам його точно не здолати.

- Ти ще хто? - схопилися спригани.

- Вибачте, я така невихована. Я Біла вовчиця Фарлеза. Будемо знайомі! - усміхнулася Рейна, - то що? Сядемо біля багаття, попліткуємо? Чи ви вже дістаньте свою зброю?

Спригани зірвалися з місця майже миттєво. Рейні не вперше було битися проти кількох одночасно, але ці були сильні. Відразу було зрозуміло, що перед нею еліта Будинку Тіні. Вони добре володіли своїми мечами, не давали їй можливості контратакувати і нападали одночасно, не чекаючи, поки вона візьме ситуацію в свої руки. У бій відразу вступила і Тера. Вовчиця люто кинулася на одного з супротивників, відтіснивши його від хазяйки. Навіть вона розуміла, що вони необачно вчинили, не гідно оцінивши супротивників, перш ніж кидати їм виклик. Рейну тіснили, не даючи змоги викликати другого фамільяра. Вона тільки й встигала блокувати удари.

У цей момент Рей знову ж таки подумки визнала, що вона не всесильна. Якщо раніше її лякав тільки Ален, тепер вона відчувала, що вона здатна далеко не на все. Чи то студенти зробили її м'якою, чи вона сама розслабилася, чомусь вирішивши, що статус генерала дав їй нові сили. Удари сипалися градом. Рейна пірнула під клинок одного зі сприганів і вискочила у нього прямо перед носом, увігнавши меч йому під ребро. То був відчайдушний крок, небезпечний. Адже відразу після цього її бік обпалило лезо іншого супротивника. Його клинок із зазубринами пройшовся по гарячій плоті, лезо миттєво почервоніло. Рей відчула, як кров побігла по стегну. Тера відчула поранення хазяйки, її вишкірена щелепа люто зімкнулась на нозі супротивника. Той атакував у відповідь, полоснувши її по морді коротким мисливським ножом. Вовчиця завила.

- Теро, повертайся! - гаркнула Рейна.

- Нізащо!!! - прогарчала вовчиця, - я тебе тут не залишу!

- Теро!

- Я твій фамільяр! Я залишусь!

- Дівчатка, у вас є час лаятись? – вишкірився один із сприганів.

- Вас на ногах лише двоє залишилося! - огризнулася Рейна.

- Так і вас двоє, - усміхнувся сприган, - і обидві ви поранені. Твій контроль фамільяра слабшає.

Рейна подивилася на Теру. Частина її сутності вже іскрилася і була напівпрозора. Варіантів лишалось не багато. Битись до кінця і сподіватись на диво. Або ж тікати. Лишити тут цих двох покидьків – це наражати на небезпеку Лейлу і Таска. Якщо вона зараз втече, немає ніякої гарантії, що до них хтось не приєднається. Але і лишатися було рівноцінно самогубству. Рана кровоточила. Потрібно було відступити, виграти час, викликати Йору…

 - Спалах! – гаркнула Рей.

***

Лейла і Таск стояли перед входом у катакомби. Їх супроводжували наглядачі – два старих білокрилих спригана. Все, що вони зробили, це жестом вказали на браму, не більше. Коли вони опинилися всередині, брама за ними голосно зачинилась.

Сирість і напівтемрява Лейлі одразу ж не сподобалась, але вона намагалась триматися гідно, не чіплятися за Таска. Сам сприган йшов попереду, періодично озираючись. Свої чакри він тримав напоготові і реагував на найменший шелест. Таск був знервований ще відтоді, як друзі вийшли проводити їх на випробування до Катакомб. Рейна так до них і не приєдналась. І більш вірогідно, що у своїй кімнаті вона не ночувала. Від свого фамільяра Таск дізнався, що коли вони вже увійшли за браму, Рейна так і не з’явилась. І хоча Аспер пообіцяв знайти її, легше від цього спригану не стало.

У катакомбах було порожньо і тихо. На диво, всі пастки були банальні і завдяки майстерності Таска, вони всіх їх уникнули. Про себе Лейла зауважила, що навіть не сфокусований Таск був майстерний воїном. І варто їй було подумати про це, як сприган перечепився за якийсь камінець і, втративши рівновагу, він завалися у холодний струмок, який відділяв їх від центральної площі підземного міста.

- Таск! – Лейла підхопила його під лікоть, - да що з тобою сьогодні?!

- Пробач, - сприган піднявся і обтрусив мокрі коліна від бруду.

- Твої думки явно не тут, - пробурмотіла Лейла невдоволено, - сфокусуйся на випробуванні.

- Так-так, - відмахнувся Таск і в той же момент знову перечепився за камінь.

На цей раз він не впав, але Лейла миттєво вибухнула.

- Ти можеш хоч зараз про неї не думати?! – випалила вона раптово, - Рейна не ідіотка. Вона може дати собі раду, не потребує твого захисту! Але його потребую я, тут і зараз!

- Лейло, я…

- Дивись! Тільки! На мене! – дівчина вхопила його долонями за обличчя і повернула до себе. Вона була настільки близько, що юнак відчув її дихання.