Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

Він починає вигадувати найгірші подальші сценарії: «Думка про те, що ми віддали на два тижні своє життя — своє тіло і душу, — жахала до смерті. Раптом виявилося, що ми — справжні в’язні, і втекти неможливо, принаймні без якихось рішучих заходів, що потягнуть за собою низку невідомих наслідків. Можливо, нас знову заарештує поліція Пало-Альто? Чи заплатять нам? Як мені повернути мій гаманець?»[62].

Річа (1037), який весь день створював проблеми охоронцям, також приголомшила ця новина. Пізніше він повідомив: «Мені сказали, що я не можу піти. Я відчув, що це справжня в’язниця. Я не можу передати, що відчував у той момент. Я почувався абсолютно безпорадним. Таким безпорадним, як ніколи раніше»[63].

Для мене було очевидно, що 8612-й загнав себе в пастку одразу кількох складних дилем. Він розривався між бажанням залишитися крутим лідером і небажанням бути жертвою наглядачів, бажанням залишитися й отримати всі гроші, які йому потрібні, і небажанням ставати моїм інформатором. Мабуть, він планував стати подвійним агентом: брехати мені або вводити мене в оману щодо того, що стосувалося в’язнів, але не був упевненим, чи витримає цей обман. Він мусив би одразу відмовитися від моєї пропозиції — привілеї в обмін на статус офіційного стукача, — проте не зробив цього. Якби він тієї миті наполіг на тому, щоб піти, мені довелося б його відпустити. Знов-таки, можливо, йому стало соромно, що він так швидко обламався перед Карло та його насмішками. Усе це були ігри розуму, в які він грав, щоб вирішити власний внутрішній конфлікт, сказавши іншим, що це я не дозволив йому піти, і звинувативши у цьому систему.

Ніщо не має такого трансформаційного впливу на в’язнів, як раптова звістка, що в цьому експерименті вони втратили свободу вийти з нього за бажання. І Стенфордська експериментальна «в’язниця» перетворилася на реальну Стенфордську в’язницю — і не через офіційні заяви «згори», а через заяви «знизу» одного з в’язнів. Так само, як повстання в’язнів змінило думки охоронців про в’язнів як небезпечних, заява в’язня про те, що ніхто не зможе вийти, кардинально змінила ставлення наших умовних в’язнів до свого нового статусу безпорадних.

МИ ПОВЕРНУЛИСЯ: ЧАС НІЧНОЇ ЗМІНИ

Коли становище в’язнів видається не таким вже й плачевним, нічна зміна знову заступає на варту. Гельманн і Барден прогулюються у Дворі, чекаючи, доки денна зміна залишить пост. Вони розмахують кийками, викрикуючи щось до камери №2, погрожують 8612-му, наполягаючи на тому, щоб той відійшов від дверей, вказуючи на вогнегасник і голосно запитуючи, чи не хочуть в’язні ще трохи прохолодного вуглекислого душу.

В’язень запитує Джеффа Лендрі: «Пане наглядачу, у мене прохання. Сьогодні в одного з нас день народження. Ви дозволите його привітати?».

Перш ніж Лендрі встигає відповісти, Гельманн вигукує позаду: «Ми заспіваємо “Happy Birthday” під час переклички. А зараз час вечеряти, по троє!». В’язні сидять за столом, накритим у центрі двору, і їдять свою вбогу вечерю. Розмовляти не можна.

Переглядаючи відеозаписи тієї зміни, я бачу, як Барден заводить через головні двері одного з в’язнів. Він щойно пробував утекти, а тепер стоїть струнко в центрі Двору поруч з обіднім столом. У нього зав’язані очі. Лендрі запитує у нього, як той збив замок із дверей, а він відмовляється викрити таємницю. Коли з його очей знімають пов’язку, Джефф погрозливо попереджає: «Ще раз побачимо тебе біля цього замка, 8612-й, отримаєш тягла». Це Даґ (8612) — ось хто пробував утекти! Лендрі заштовхує його назад у камеру, звідки 8612-й знову починає голосно лаятися, голосніше, ніж раніше, й потік матюків затоплює Двір. Гельманн змучено промовляє в бік камери №2: «8612-й, харош вимахуватися, вже всіх дістало. Ну от дістало. Не смішно».

Охоронці спішать до обіднього столу перервати заборонену розмову 5486-го зі співкамерниками. Джефф Лендрі кричить на 5486-го: «Гей, ти! Ми не можемо залишити тебе зовсім без вечері, але заберемо те, що залишилося. Ти ж вже щось з’їв. Начальник каже, що ми не можемо позбавляти вас їжі, але ти вже мав якусь частину вечері. Решту ми точно можемо забрати».

Далі він звертається до всіх: «Хлопці, здається, ви забули про ті привілеї, які ми можемо вам надати».

Він нагадує їм про завтрашній час відвідин, який, звісно, можна відмінити, якщо в’язень буде в одиночній камері. Ті, хто досі їдять, кажуть, що не забули про відвідини у вівторок, о сьомій годині вечора, і з нетерпінням чекають їх.

Джефф Лендрі наполягає на тому, щоб 8612-й знов одягнув панчохи на голову, які зняв під час вечері. «Ми ж не хочемо, щоби щось з твоєї голови потрапило тобі в їжу і ти захворів через це».

8612-й відповідає дивакувато, наче втрачає зв’язок із реальністю: «Я не можу вдягти це на голову, воно затісне. У мене болітиме голова. Що? Я знаю, що так не прийнято. Саме тому я намагаюся звідси вибратися... Вони продовжують казати “ні, голова в тебе не болітиме ”, але я знаю, що вона розболиться».

Річ (1037) також виглядає похмурим і пригніченим. У нього застиглий погляд, говорить повільно і монотонно. Він лежить на підлозі своєї камери, безперервно кашляє, наполягає на зустрічі з суперінтендантом. (Я зустрічаюся з ним, повернувшись після вечері, даю йому таблетки від кашлю і кажу, що він може піти, якщо відчуває, що не може більше терпіти, проте краще не витрачати стільки часу і сил на спроби бунту. Він повідомляє, що йому краще, і обіцяє постаратися.)

Потім наглядачі переходять до Пола (5704), який починає поводитися самовпевненіше, наче хоче зайняти місце колишнього лідера бунтівників Даґа (8612). «Ти щось нещасливий, 5704-й», — каже Лендрі, а Гельманн починає проводити кийком туди-сюди по ґратах у дверях камери, лунає голосне пронизливе брязкання. Барден додає: «Як думаєш, їм сподобаються ці звуки після відбою, наприклад, сьогодні вночі?»

Номер 5704 пробує віджартуватися, але наглядачі не сміються, хоча дехто із в’язнів посміюється. Лендрі каже: «О, чудово-чудово. Продовжуй, справді. Нам уже стає смішно. Я не чув таких смішних жартів уже років з десять».

Наглядачі стоять у впевнених позах, в один ряд, пильно вдивляються в 8612-го, який повільно їсть на самоті. Одну руку вони тримають на поясі, а другою дратівливо розмахують кийками, і цим показують, що виступають єдиним фронтом.

«У нас тут зграя бунтівників і революціонерів!» — вигукує Лендрі.

Раптом 8612-й вискакує з-за столу, біжить до задньої стіни й зриває чорну тканину, яка закривала відеокамеру. Наглядачі хапають