Читати книгу - "Неправильний друг {реальності}, Страгозорый "

     Коли повільно відкрила очі, побачила, як Іскрафлірт тримав щит, який не давав полум'ю проникнути до нас і ранити. Було схоже, що навіть йому було важко зараз ось так протистояти дивному полум'ю.

— Все?! - Гаркнув той, все ще тримаючи захист. - Ви нарешті можете встати?!

    Я швидко встала, нарешті звільнивши свою ногу. Допомогла Гордону, і відійшла у більш безпечне місце.

    Іскрафлірт тим часом нарешті прибрав щит і відскочив, бо полум'я різко вибухнуло від цього. Монстр відскочив теж, щоб не потрапити під атаку, а потім накинувся на Чарльза.

— Пора би тобі повернутись туди, звідки ти прийшов. - Гаркнувши це, монстр почав робити якісь рухи руками знову.

    Через декілька секунд Чарльза тут вже не було. Іскрафлірт тим часом вставши з землі й наказавши усім своїм перестати битися, повільно підійшов до нас. Гордон потягнувся до катани, але я стримала його. Зараз поки що не час.

— Я навіть не знаю, з чого почати... - Мовив монстр, відвівши погляд.

— Тобі краще почати пояснювати усе прямо зараз, інакше ти зустрінеш свою смерть дуже швидко. - Погрозив Гордон, все ж поклавши руку на рукоять своєї катани.

    Через якийсь час виявилось, що у монстра була сильно розвинена агнозія. Гордон пояснив мені те, що ця так би мовити хвороба змушувала людину бачити все не так, як інші. На більш розвинених стадіях вони взагалі не бачать так, як усі. Вони бачать світ по-своєму.

    Іскрафлірт довго вибачався за те, що накоїв, хоч і казав, що йому точно не пробачать найближчі місяці, якщо не роки.

    Ну що ж, його все ж можна було зрозуміти. Бо судячи з його пояснень, він якийсь час контролював себе, запевняючи сам себе в тому, що це саме він бачить все не так, як треба. Але з кожним роком це ставало все важче й важче, особливо коли він загубив свої таблетки, які трохи «послабшували» дію агнозії й допомагали Іскрафлірту залишатись у здоровому глузді.

    І одного разу настав той момент, що монстр перестав думати, що це саме він бачить якось не так. Він почав запевняти, що якраз усі довкола не бачать справжнього світу, ну а потім вже почав повстання.

    Після битви Іскрафлірту видав нову порцію таких таблеток, щоб більше не казився, посадили про всяк випадок у психлікарню, щоб обстежити і зрозуміти, чи є у нього ще якісь захворювання.

     Ми з Гордоном тим часом повернулись додому. Я допомогла йому обробити рану і обережно перев'язала.

— Знаєш, я вже давно помітив, що у тебе доволі ніжні руки... - Тихо мовив чоловік, коли ми лягли спати.

    Я трохи почервоніла. Не кожен день мені кажуть компліменти.

— Д-дякую! - Вигукнула, і подивилась на чоловіка. Той подивився на мене у відповідь.

— Не хотілось би тобі сьогодні знову разом зі мною поспати? - Запитав Гордон.

     Пару секунд я думала. Потім повільно встала й підійшовши до нього, лягла поряд. Він обійняв мене, а я тим часом обережно обхопивши його шию, поцілувала в уцілівшу щоку.

    Гордон трохи посміхнувся і ніжно поцілував мене в губи. Нарешті нічого не відволікало нас. Ми не змушені були кудись поспішати, і все таке інше. Тому зараз з чистою душею ми нарешті могли нормально відпочити й трохи насолодитися суспільством одне одного.

..

..

..

..

..

— Слухай, а що з твоїми батьками? - Запитав Гордон, коли ми вийшли трохи прогулятися. - Ти хочеш повернутися до них?

    Якщо чесно, мені не дуже хотілось повертатися назад. Батько часто пропадав на роботі, ревнива мати майже постійно закатувала сварки, коли той повертався, і їх крики чулись аж до наступного ранку. Ні один з них не думав, як мені, коли я дивилась на те, як вони знову й знову сварились.

— Якщо чесно... Мені хотілось би залишитись з тобою. - Кажу, і швидко додаю через декілька секунд: - Але якщо тобі буде незручно, то я відправлюсь назад!

— Нікуди я тебе так просто не відпущу. - Гордон ласково посміхнувся. - До речі, раз ти вже нікуди не хочеш, то у мене є до тебе одна дуже цікава пропозиція. 

    Чоловік на якийсь час зупинився. Зупинилась і я, запитально дивлячись на нього. Він поклав обережно руки на мої плечі.

— Лізо. Я... Точніше... - Зам'явся на секунду. - За увесь цей час я зрозумів, що відчуваю до тебе щось більше. Спочатку я звісно відчував невелику неприязнь до тебе, бо інколи ти мене бісила. Але через деякийсь я зрозумів, що... Я закохався в тебе. Чи хотіла б ти стати моєю дівчиною?

    Я шоковано подивилась на нього. Зустрічатись? Твою ж... Неочікувано.

    Я довго думала над тим, що сказав мені чоловік. Так, мені хотілось почати зустрічатись з ним. Я... Він був до мене доволі м'яким. Я намагалась відповідати йому тим же. Тому, я повільно кивнула.

— Я... Згодна.

    Гордон посміхнувся. Він притис мене до себе знову, обійнявши. Все ж, не зря я тоді створила собі все ж справжнього друга і хлопця.

Кінець