Читати книгу - "Фрінденленд, Руслан Баркалов"

Світанок відкрив незвичну картину перед стінами Ортеану. Вся довколишня долина навколо міста була вкрита військами хорамів і їхніх союзників. Картина була не приємна. І єдине, що поки що могло радувати це те, що на небокраї не було видно літаючої потвори. Це бодай давало можливість всім нормально підготуватися і зайняти свої позиції на стінах.

Видно було масу катапульт, які стягувалися під стіни. Отже, облога має бути тривалою. Крім того, такої кількості метальних машин ще ніколи не зустрічалося в одному місці. Це виглядало не надто привабливо.

Стравас і Шормір уже зайняли свої позиції на мурах. Вони мали керувати лучниками і метальними машинами відповідно. Краус спостерігав за тим, що робиться на галявині. І розумів, що час їхній уже порахований.

– А де потвора? – спитав він в Матаса.

– Спить. Та нечисть літає лише від заходу Світила і до світанку. Всю темну частину часу. Тому сну у нас не буде.

– Це погано – підсумував Краус – В день його можна було б вбити. А так…

– Будемо надіятися, що наші встигнуть швидше зробити свою справу аніж тут почнеться пожарище.

– І ти в то віриш – ніби спитав, хоча насправді виглядало наче підсміявся Краус.

– Іншого виходу нема.

Так, іншого виходу в них нема. І не розуміли обоє. Але вірити в те, що ніколи не можливо зробити – це абсурдно. Навіть він, Краус, це розуміє. Чому тоді Матас так наполегливо хоче переконати його в тому, чого ніколи не станеться.

Він же не блукає в ілюзіях перемоги. Зовсім ні. Краус розуміє, що вони приречені. Питання лише стоїть як задовго вони зможуть протриматися. Сила хорамів це навіть не гродори. Це набагато гірше. А дракон! Що вони йому зроблять? Особливо в ночі! Крім того, на боці темноти ще й частина людей. Віквілін як не як зібрав кращих розбійників з усіх земель імперії.

Краус не вірить в їхню щасливу долю. Ні. Він бачить реальність. Так, він вчора перед командирами сам розповідав ці ж казки. Але для того аби надати їм хоробрості в кінці. І не більше. А собі він не хоче ніяких ілюзій. Навіщо? Для чого? Що це дасть?

– Видно, що потвори не спішать на приступ – усміхнувся Стравас – Надто вже для них світло на дворі.

– Ні, вони чогось вичікують – сказав Матас – І я боюся уявити собі чого.

– Думаєш, чекають на появу свого дракончика? – підсміювався Шормір – Видно без тварюки ніяк.

– Може і так. А може і ні… – задумливо сказав Матас – Нам головне триматися якомога довше.

– Ну це і так ясно – зітхнув Краус – Виходу іншого нема.

А між тим сили послужні Мороку збиралися навколо Ортеану, що раз то все більші. І тепер уже не було видно чистого місця навколо, скільки їх вже було. Лише з далека чути було стукіт молотів – то складалися все нові і нові метальні машини, робилися драбини, катапульти.

І всі чекали часу – коли розітнеться цей застій.