Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Глухий гуркіт прокотився під землею, мов велетенський барабан грав фінальну тривожну ноту. Платформа затремтіла, і дивне серце міста, яке вони активували, спалахнуло м'яким, теплим світлом, відганяючи темряву довкола.

Лін перша подала голос, моргаючи:
— Хтось ще живий, чи мені вже бронювати усім місце в небесному готелі "Три шишки"?

— Якщо в небі подають таку каву, як на сніданках у Академії — я пас, — простогнав Ашер, потираючи лоба.

Кораль сидів на землі, спершись на лікті, і задумливо дивився на Лін. Посмішка кривила його губи.
— Ти знову все підірвала, розумничка. Тільки цього разу — не Академію, а ціле місто.

Аркіан виглядав досить спокійно, хіба що волосся його стирчало в різні боки, як у кошеняти після купання.
— Моя оцінка: сім балів із десяти. Ефектно, але можна було й із меншими вибухами.

Еліс і Фенрік піднімалися, струшуючи пил із мантій. Фенрік щось бурмотів про "страшну долю", яка чекає їх усіх, якщо вони ще раз будуть "без плану лізти в магічне серце напівживого міста".

Лін всміхнулась і простягнула руку Коралю.
— Ходімо, герой. У нас ще є, кого рятувати.

---

Поки група приходила до тями, серце міста поступово стабілізувалося. Світло від нього тепер било рівним м'яким сяйвом, а стіни навколо здавалося трималися купи тільки завдяки цьому чарівному ритму.

— І що тепер? — запитала Еліс, обтрушуючи ноги. — Чекаємо, коли темрява знову вирішить прийти в гості?

Фенрік нахмурився.
— Насправді... Я вивчав старі записи. Серце міста — це не просто енергетичний вузол. Воно також своєрідний портал. Ключ.

Ашер скептично насупив брови:
— Портал до кращого життя?

— Портал до джерела проблем, — тихо відповів Аркіан. — І, можливо, до батька ректора.

Всі поглянули на Лін.
Вона лише глибоко вдихнула. Відтепер вони йшли до самого кореня хаосу.

---

Щоб діяти ефективніше, вони вирішили розділитись:

Лін, Кораль і Аркіан займалися розгадкою механізмів і написів на платформі.

Еліс, Фенрік та Ашер продовжували тренування, бо сили явно знадобляться.

"Іншими словами, ми отримали найцікавішу частину, а вони — тяжку фізичну працю," — підсумував Кораль, з задоволенням підморгнувши Лін.

— Не скигли, — засміялася вона. — Ти ж сам хвалився, що твої м'язи рельєфніші за шкільний глобус.

---

Платформа під їхніми ногами раптом загула. Частина підлоги почала опускатися, і Лін, разом із Коралем, опинилася відрізаною від інших.

— Класика! — крикнув Аркіан, залишаючись нагорі. — Я попереджав: не наступайте на блискучі квадрати!

— Хто їх бачив?! — зойкнула Лін, балансуючи на нестійкій поверхні. — Тут усе блищить!

Кораль підтримав її за руку, з усмішкою:
— Якщо внизу є ще один портал, я бажаю тобі приємної подорожі. Я теж піду. Пакет на двох!

— Я тебе пристрелю, якщо виживемо, — зітхнула Лін.

---

Коли їхнє падіння припинилося і вони опинилися у невеликій кам'яній кімнаті, тільки тьмяне світло залишалося з ними.

Кораль обережно сів на підлогу, притягуючи Лін до себе.
— Слухай, раз ми вже тут, може... Поговоримо?

— Про що? Про те, хто кого перший доб'є, якщо звідси не виберемося?

Він засміявся і легенько торкнувся її щоки.
— Про те, що я більше не хочу ховати, що ти для мене значиш.

Лін завмерла. Його голос звучав надто щиро, надто тепло.

— Я знаю, що ти сильна, розумна й можеш сама витягнути весь світ. Але я хочу бути тим, хто йтиме поруч. Навіть якщо це означає бігти за тобою, коли ти знову вріжешся в чергову пастку.

Її серце шалено закалатало. Вперше за весь час у новому світі Лін відчула... що їй можна дозволити собі довіритися.

— Ти дурень, Коралю, — прошепотіла вона.

— Можливо. Але твій дурень.

І він нахилився, легко торкаючись її губ. Поцілунок був теплим, недосконалим, але справжнім. І цього вистачило.

Їхню мить порозуміння обірвав низький, грудний рев, що прокотився стінами.

— Ну звісно, — зітхнула Лін. — Я вже думала, що обійдемося без класичних "здрастє, я ваша біда".

З темряви вийшла постать — висока, покрита чорними потоками мани. Очі палахкотіли червоним.

Кораль миттю підхопився на ноги, ставши між Лін і монстром.

— Я знаю, як це працює: ти відволікаєш, я б'ю! — крикнула вона.

— Ні! Цього разу я б'ю, ти відволікаєш! — відповів Кораль.

— Чого це?!

— Бо в тебе довший язик, ти краще тримаєш увагу!

— А ти хам!

— І твій захисник! — кинув він, вириваючи короткий меч із-за спини.

---

Монстр кинувся вперед, і все навколо сповільнилось.

Лін махнула рукою, створюючи світлову пастку, яка осліпила темну істоту. Кораль миттю використав нагоду: ударив ворога з флангу, змушуючи його втратити рівновагу.

— Аркіан, трохи допомоги не завадить! — закричала Лін.

— Уже лечу! — почувся зверху голос артефактного духа.

За мить портал над ними заблищав, і Аркіан, сяючи блакитним світлом, буквально влетів у бій, створивши магічний захисний купол.

— Ви серйозно? Битися без мене — це як вечеряти без солі!

— Ти — сіль на нашій рані! — огризнулася Лін, ухиляючись від чергового удару монстра.

Разом, злагоджено, вони змусили темну сутність відступити, поки та зрештою не розчинилася у спалахах світла.

На хвилину настала тиша.
Тільки їхнє важке дихання та тьмяне світло серця міста заповнювали простір.

---

— Ви цілі?! — кричала згори Еліс.

— Плюс-мінус, — кашлянув Кораль.

Фенрік і Ашер скинули їм мотузку, і, сміючись і жартуючи, компанія знову воз'єдналася.

— Що там унизу? — запитав Фенрік.

— Лін знову підкорила якесь монструозне серце світу, а Кораль отримав орден за поцілунок у бойових умовах, — підколов Ашер.

— Смійся, смійся, — буркнув Кораль. — Ти просто заздріш!

Еліс підморгнула Лін:
— А я казала: ти їх усіх на лопатки покладеш. Навіть буквально.