Читати книгу - "Кров фенікса, Анна Стоун"

— Ти вже зібрався?! — обвівши поглядом рюкзак чи запитала, чи констатувала вона.

— Ти за цим прийшла?

— Не зовсім. Я щойно дізналася! — знайшовши поглядом стілець, Джина сіла. — Минулої ночі до голденського замку пробрався злочинець. Він убив варту і вже опинився на поверсі, де були наші кімнати. Там його й схопили. — це була погана новина, але Влад поки не надав їй особливого значення. Дівчина змінилася в обличчі. — Владе, як він міг там опинитися? Він же втік кілька місяців тому з королівства! Мені страшно уявити, що сталося, якби ми там були.

— Я не зовсім розумію. Ти про кого говориш? — у хлопчика навіть здогаду не виникло, хоча мало.

— Про Мартіна, нашого вчителя історії. Говорили, що він потрапив до архіву і знайшов якусь секретну інформацію. Його звинуватили у зраді, та засудили до страти! Владе, це так жахливо! Він же був такий добрий, ніколи б не повірила, що він працював на наших ворогів! — дівчинка прикусила губу, придушивши схлип. — Сьогодні він проник, щоб убити нас!

Хлопчик ошелешено дивився на подругу. У нього в голові не вкладалося те, що він щойно почув.

«Не може такого бути. Мартін невинний чаклун. В нього дуже маленька чарівна сила. Як він звільнився від чарів? Як проникнув у замок? Навіщо?!»

Серце, здається, пропустило удар, а по спині пройшов мороз. Влад ніяк не міг повірити своїм вухам.

— І що з ним тепер буде? — голос зрадливо здригнувся.

— Завтра вранці його стратять. — шмигнула носом дівчинка, самотня сльозинка все-таки скотилася по її щоці.

На душі у Влада стало не спокійно. Паніка заглушала всі інші думки.

«Якщо його стратять я ніколи не дізнаюся про таємницю свого народження!»

Хлопчик не вірив, що ці відомості він хотів передати їхнім ворогам. Навіщо комусь це потрібно? Хто стоїть за цим усім? Це ж Мартін, їхній добродушний Мартін. І спроба вбивства…

— Ясно. Вибач, Джино, я хочу побути один! — поспішив послатися на втому Влад. — Сьогодні думав лягти раніше.

Знизавши плечима, Джина побажала «на добраніч» і пішла.

Більше Влад не міг зволікати. Все йшло тепер на години, а може й на хвилини. Він не міг дозволити, щоб Мартіна стратили.

На місто вже давно опустилися сутінки. Застебнувши куртку, Влад дістав із потаємного ящика столу тонкий срібний браслет. З його допомогою його не зможуть відстежити. Хлопчик знав, що за ними іноді спостерігають, тому й придбав артефакт. Для всіх він буде у цій кімнаті.