Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

Пані Кетлін Кенйон, видатна жінка в чоловічому світі археології 1950-х років, задокументувала цей жахливий звичай вперше, під час розкопування знаменитої стоянки Єрихона на Західному березі, але натепер черепи з доліпленими деталями знайдено в десятках поселень. Що робили з черепами — менш зрозуміло, бо ми знаходимо лише ті, що їх перепоховано. Більшість поховано в ямах, але в Чатал-Гююку знайдено поховання близько 7000 років до н. е., де молода жінка притискає до грудей черепа, перемодельованого та пофарбованого в червоний колір щонайменше тричі.

Від такої близькости трупів багатьох із нас знудить, проте очевидно, що, з погляду давніх землеробів з Горбистих Схилів, вона мала велике значення. Більшість археологів вважають це ознакою того, що предки були найважливішими надприродними істотами. Предки передавали майно, без якого живі голодували б; навзаєм живі їх вшановували. Можливо, ритуали, пов'язані з предками, надавали передаванню майна священної аури, відтак виправдовували те, що деякі люди мали більше майна, ніж інші. Можливо, черепи використовували для некромантії — викликали предків, аби спитати, коли саджати рослини, де полювати й чи варто нападати на сусідів.

Культи предків квітли скрізь на Горбистих Схилах. В Чатал-Гююку тіла були під підлогою майже кожного будинку, а черепи предків були вліплені у різні поверхні та стіни. В Айн-Ґазалю знайдено дві ями зі статуями у людський зріст та бюстами, зробленими з в'язок очерету, обмазаних гіпсом. Деякі мали по дві голови; на більшості було намальовано велетенські пильні очі. Найдивовижніше те, що близько 8000 років до н. е. в Чайоню в південно-західній Туреччині було збудовано "Будинок мертвих", як його назвали розкопувані, де за вівтарем поховано шістдесят шість черепів та понад чотириста скелетів. Хеміки визначили, що відклади на вівтарі були кристалами крови людей та тварин. Людська кров була запечена на глиняних чашах, а два інші будинки також мали залиті кров'ю вівтарі, на одному з них було викарбувано зображення людської голови. Все це доволі страшно. Схоже на фільм жахів — жертви, прив'язані до вівтарів, жерці, що розрізають їхні яремні вени надгострими кремнієвими лезами та відпилюють голови на зберігання, фанати, що п'ють їхню кров...

А може, все було не так. Жодна археологічна знахідка не може довести чи спростувати такі витвори уяви. Однак статуї та Будинок мертвих можуть означати появу релігійних фахівців, що якимось чином переконали всіх, що мають привілейований доступ до надприродних сил. Можливо, вони могли впадати в транс чи істерію; можливо, вони просто краще могли описати свої видива. Хоч би яка на те причина, але жерці могли бути першими людьми, що мали інституційовані повноваження. Схоже, саме тут ми бачимо початок міцної єрархії.

Так це чи ні, але єрархія найшвидше розвивалася всередині родин. Я вже писав, що чоловіки та жінки мали різні ролі в суспільствах збирачів: перші більше займалися полюванням, а другі — збиранням. Однак вивчання сучасних груп свідчить, що одомашнювання загострює поділ праці між статями, прив'язуючи жінок до домівки. Режим високої смертности та народжуваности вимагав, аби більшість жінок протягом більшої частини життя були вагітні та/чи доглядали малих дітей, а зміни в землеробстві, що їх самі жінки й започаткували, лише закріплювали такий стан. Одомашнені злаки потребують більшого обробляння, ніж дикі рослини, й позаяк молотити, молоти та пекти можна вдома, одночасно доглядаючи дітей, це природним чином стало жіночою працею.

Коли землі багато, а робочої сили мало (як у часи започатковування культивації), люди обробляють великі ділянки легко, чоловіки та жінки сапають землю та виполюють бур'яни разом. Коли населення зростає, а кількість оброблюваної землі лишається та сама, як це було на Горбистих Схилах після 8000 років до н. е., має сенс вимагати більшого від кожного акра, обробляти землю інтенсивніше, угноювати, орати й навіть запроваджувати іригацію. Всі ці завдання потребують фізичної сили. Багато жінок не слабші за чоловіків, але з інтенсифікацією сільського господарства чоловіки дедалі більше працюють поза хатою, а жінки — у хаті. Дорослі чоловіки обробляють поля, хлопці пасуть стадо; жінки та дівчата дають раду дедалі складнішій хатній праці. Дослідження 162 скелетів з Абу-Гурейри, датованих близько 7000 років до н. е., виявили дивовижні відмінності між статями. І в чоловіків, і в жінок побільшала верхня частина хребта, можливо, від того, що вони носили важкі речі на голові, але лише в жінок виявлено артрит пальців ніг, спричинений тим, що вони протягом тривалого часу терли зерно, стоячи навколішки й спираючися на пальці.

Виполювання бур'янів, вибирання каміння, угноювання ґрунту, поливання, оранка — все це збільшувало врожай. Успадкувати добре виплекане поле, а не просто якусь земельну ділянку, означало великі відмінності у дальшій долі родини. Шлях розвитку релігії після 9600 років до н. е. свідчить, що люди дбали про предків та спадщину, й ми маємо, мабуть, припустити, що саме тоді вони почали підсилювати свої ритуали іншими відправами. Коли так багато на кону, чоловіки в сучасній сільській культурі хочуть бути певними, що вони справді є батьками дітей, що успадкують їхнє майно. Досить невпорядковане ставлення збирачів до сексу поступається місцем постійній стурбованості щодо дошлюбної незайманости доньок та післяшлюбної поведінки жінок. В традиційних землеробських суспільствах чоловіки зазвичай одружуються в віці близько тридцяти років, діставши спадщину, тоді як жінки одружуються близько п'ятнадцяти років, ще не мавши часу збитися з правильного шляху. Хоч ми й не можемо бути певні, що такі звичаї постали на світанку землеробства, це видається цілком можливим. Близько, скажімо, 7500 років до н. е. дівчина мала зазвичай рости під наглядом батька, потім, бувши підлітком, змінити його на нагляд чоловіка, що за віком міг би бути її батьком. Одруження ставало джерелом багатства, бо власники добрих земель та стада одружувалися з такими самими, об'єднуючи майно. Багаті багатішали.

Мати щось варте успадковування означало мати щось, що варто було красти, і очевидно невипадковим є свідчення про появу на Горбистих Схилах після 9600 років до н. е. укріплень та швидке поширювання військових сутичок. Життя сучасних мисливців-збирачів відоме своєю бурхливістю; без реальної єрархії, що тримала б пристрасті під контролем, молоді мисливці часто вважають вбивство розумним способом залагоджувати непорозуміння. В багатьох гуртах це головна причина смерти. Але, живучи разом в поселеннях, люди мали навчитися давати раду міжособистісним кривдам. Ті, хто цього навчився, мали процвітати і, до того ж, вміти приборкувати суперечки, аби мати справу з іншими спільнотами.

Найвидатніші свідчення походять з Єрихону, відомого біблійною історією про стіни,