Читати книгу - "Книга кладовища"

Ніх не квапився, щоби пересвідчитися в тому, що вони справді йдуть за ним — кремезний хлопчина і бліда дівчинка з гострими рисами обличчя. Вони не відстали навіть тоді, коли Ніх звернув на крихітний цвинтар, маленьке кладовище за церквою, і зупинився коло надгробка Родріка Перссона, його першої дружини Амабелли і другої — Портунії («Вони сплять, щоб прокинутися знов»).

— Ти той хлопець — почувся дівчачий голос. — Нік Овенс. Ну, Нік Овенс, ти вляпався у велику халепу.

— Взагалі-то, я Ніх, — відповів Овенс. — «X», а не «К». А ви — Джекіл і Гайд.

— Це все ти, — правило своєї дівча, — ти напоумив семикласників.

— Тому ми провчимо тебе, — додав Нік Фартінг і криво посміхнувся.

— Та я люблю вчитися, — відказав Ніх, — а от якби ви вчилися старанніше, не довелося б трусити молодшокласників на гроші.

Нік насупив брови і додав:

— Ти мрець.

— Я ні, — похитав головою Овенс і обвів рукою навколо. — А от вони — так.

— Хто? — спитала Мо.

— Тутешні мешканці. Слухайте, я привів вас сюди, щоб дати вибір…

— Ти нас сюди не приводив, — заперечив Нік.

— Ну ви ж тут, — вів далі Овенс. — Я хотів, щоб ви прийшли сюди. Я сюди прийшов. Ви прийшли за мною. Жодної різниці.

Нервово роззирнувшись, Мо спитала:

— У тебе тут друзі?

— Боюся, ви не розумієте. Припиняйте поводитися так, наче на решту людей можна начхати. Годі вже кривдити інших.

Мо вишкірилася і сказала Ніку:

— Я тебе прошу, скривдь уже його.

— Що ж, я дав вам можливість вибору, — мовив Ніх.

Нік замахнувся на Овенса, але раптом той зник, і з усієї сили кулаком Фартінг гупнув не по хлопцеві, а по надгробку.

— Де він дівся? — здивувалася Мо.

Нік трусив рукою і лаявся. Дівчинка з подивом оглядала вкритий тінями цвинтар.

— Він же був тут. Ти сам бачив.

Уявою не обдарований, Нік не збирався вантажити себе зайвими думками і зараз, тож відповів:

— Може, він утік.

— Він не втік, — заперечила Мо. — Він просто зник.

От Мо уяви вистачало. Все вигадувала вона. І зараз вони були на оповитому сутінками кладовищі, від якого волосся у неї ставало сторч.

— Тут щось дуже, дуже неправильно, — сказала вона. А потім, уже вищим, трохи наляканим голосом додала: — Треба вшиватися звідси.

— Я знайду цього малого, — упирався Нік Фартінг. — Я з нього фарш зроблю.

А Мо аж живіт від неспокою скрутило. Тіні, здавалося, почали кружляти навколо них.

— Ніку, мені страшно.

Страх заразний. Він передається. Інколи вистачає, щоб хтось сказав, що йому боязко, і страх стає справжнім. Мо була нажахана, і Ніку теж стало лячно. Він нічого не відповів, лише дременув геть, а Мо — за ним слідом. І поки вони мчали назад, у великий світ, почали вмикатися ліхтарі, перетворюючи сутінки на ніч, а тіні — на чорні діри, де могло ховатися що завгодно.

Вони не зупинилися, аж поки забігли до Нікового будинку, ввімкнули все світло, а Мо зателефонувала своїй мамі й ледве не ридма вимагала, щоб по неї приїхали й забрали додому, байдуже, що це зовсім поряд, бо пішки вона сьогодні нікуди не піде.

Ніх із задоволенням спостерігав, як вони чкурнули.

— Гарненько впорався, любчику, — почувся голос високої пані в білому, що стояла позаду. — Спочатку прекрасне Зникання, а потім Страх.

— Дякую, — відповів Ніх. — Страху на живих я ще не випробовував. Ну, себто, теоретично, я знав, як це робиться, але… Таке.

— Дуже добре вийшло, — жваво похвалила співбесідниця. — Я — Амабелла Перссон.

— Ніх. Ніх Овенс.

— Живий хлопчик? З великого кладовища на пагорбі? Справді?

— Ну, так, — Овенс і не здогадувався, що про нього знає хтось, окрім мешканців його кладовища.

Амабелла уже стукала по надгробку:

— Родді! Портуніє! Виходьте і гляньте, хто до нас прийшов!

І ось уся трійця стояла перед ним, і Амабелла представляла Овенса, а той тиснув руки й казав «Вельми радий», адже вмів чемно привітатися з будь-яким представником останніх дев'яти століть.

Амабелла пояснила:

— Пан Овенс налякав дітисьок, які, безумовно, на це заслуговували.

— Гарна демонстрація, — зауважив Родерік Перссон. — Розбишаки, либонь, поводилися негідно?

— Вони — забіяки, — пояснив Ніх. — Забирають у дітей кишенькові гроші і так далі.

Страхання, безумовно, дуже гарний початок, — приєдналася до бесіди Портунія Перссон, пишна жінка, значно старша за Амабеллу. — А що ви плануєте робити далі, якщо воно не спрацює?

— Та я взагалі не думав… — почав Ніх, але Амабелла перебила його.

— Я вважаю, що Снохода буде найкращими ліками у цьому випадку. Ви ж умієте сноходити, так?

— Не впевнений, — відповів Ніх. — Пан Пенніворс показував мені, як це робиться, але я ще не… Ну, є вміння, про які я знаю лише теоретично, і…

Тепер його перебила Портунія Перссон:

— Снохода — це, звісно, дуже добре, але я б запропонувала гарненьку Прояву. Це єдина мова, яку люди розуміють.

— Ой, — підхопила Амабелла, — Проява? Портуніє, любонько, я не думаю, що…

— Так, ти не думаєш. Добре, що думає хоч одна з нас.

— Мені вже час додому, — квапливо встряг Ніх. — Мої хвилюватимуться.

— Авжеж, — відповіли Перссони.

І стали розкланюватися, мовляв, «добре було зазнайомитися» і «найгарнішого вечора, юначе», а Амабелла і Портунія так і свердлили одна одну поглядами. Родерік Перссон промовив:

— Якщо дозволите спитати, а як ся має ваш опікун? У нього все добре?

— Сайлас? Так, з ним усе гаразд.

— То переказуйте йому наші вітання. На жаль, навряд чи такий маленький цвинтар, як наш, матиме честь приймати члена Почесної Варти, але добре знати, що Варта пильнує.

— Добраніч, — відповів Ніх, який нічогісінько не зрозумів, але все запам'ятав. — Я перекажу.

Він підібрав торбинку з підручниками і пішов додому, радіючи тіням.

Навчання в людській школі не виключало уроків на кладовищі. Ночі були довгими, тож інколи Овенс перепрошував і, виснажений, плентався у ліжко ще до півночі. Але переважну більшість часу він висиджував.

Пан Пенніворс не мав на що скаржитися. Ніх ретельно вчив розказане і ставив питання. Цієї ночі він цікавився Являнням, розпитував так детально, що пан Пенніворс, який сам особисто до такого не вдавався, впадав у відчай.

— То як саме можна змусити повітря вихолонути? — допитувався хлопець. Або: — Схоже, Страх я опанував, а як перейти до Жаху?

Пан Пенніворс зітхав, гмикав і намагався якнайкраще пояснити, і ось уже й четверта ранку минала.

Наступного дня Ніх з'явився у школі невиспаним. Першим уроком була історія — предмет, який загалом Овенсу подобався, хоча й доводилося часто