BooksUkraine.com » Фентезі » Відьмак. Сезон гроз 📚 - Українською

Читати книгу - "Відьмак. Сезон гроз"

154
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Відьмак. Сезон гроз" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 88
Перейти на сторінку:
перших порталів Джоффрея Монка! Нині телепортація— справа поширена та абсолютно безпечна. Телепорти безпечні. А телепорти, які відкриваю я, безпечні патентовано.

Відьмак зітхнув. Йому доводилося не раз і не два як бачити ефект дії безпечних телепортів, так і сортувати рештки людей, які тими телепортами скористалися. Тому він знав, що декларації про безпеку телепортаційних порталів можна було б розмістити на тій самій полиці, що й твердження «мій песик не кусається», «мій синочок— добрий хлопець», «цей бігос свіжий», «гроші віддам у понеділок уранці», «ніч я провела в подруги», «я маю на увазі виключно добробут вітчизни» та «відповіси тільки на кілька запитань— і відразу тебе відпустимо».

Утім, не було ані виходу, ані альтернативи. Згідно із затвердженим у Ріссберзі планом, завданням Ґеральта мало бути щоденне патрулювання обраного району Узгір’я та розташованих там осель, колоній, хуторів і садиб— місць, де Пінетті та Цара побоювалися чергового нападу енергумена. Оселі було розсіяно по всьому Узгір’ю, інколи досить далеко одну від одної. Ґеральт мусив визнати та прийняти той факт, що без допомоги телепортаційної магії результативне патрулювання не було б можливим.

Портали Пінетті та Цари для конспірації створили в дальньому кутку комплексу Ріссберг, у великому порожньому та потребуючому ремонту приміщенні, де смерділо стервом, до обличчя ліпилося павутиння, а сухі мишині бубки хрупотіли під чоботами. Після активації чарів на стіні, покритій патьоками та рештками якоїсь мазі, з’являвся сяючий абрис дверей, — а скоріше навіть брами, — за якими клубочилося непрозоре, опалесцююче світло. Ґеральт змушував замотану кобилу входити в те сяйво— і тоді ставало неприємно. В очах блискало, після чого він переставав бачити, чути та відчувати хоча б щось, окрім холоду. Усередині чорного ніщо, серед тиші, безформності та безчасся холод був єдиним, що відчувалося, усі інші відчуття телепорт виключав і гасив. На щастя, тільки на мить. Мить минала, реальний світ блискав у вічі, а форкаючий кінь бив підковами об твердий ґрунт реальності.

— Коли кінь полошиться, це зрозуміло, — знову заявив Цара. — Але твій переляк, відьмаче, зовсім ірраціональний.

«Переляк ніколи не буває ірраціональним», — ледь стримався, щоб не спростувати Ґеральт. Якщо не говорити про психічне збудження. Це одна з перших речей, яких навчали малих відьмаків. Відчувати страх добре. Якщо ти відчуваєш страх, це значить, що тобі є чого боятися, а тому ти будеш обережним. Страх не треба перемагати. Досить просто йому не піддаватися. І варто в нього вчитися.

— Сьогодні куди? — запитав Цара, відчиняючи лаковану шкатулку, у якій тримав жезл. — У який район?

— Сухі скелі.

— До заходу сонця намагайся встигнути до Яворка. Звідти ми тебе заберемо, або я, або Пінетті. Ти готовий?

— До всього.

Цара повів рукою та жезлом у повітрі, наче диригуючи оркестром, Ґеральтові навіть здалося, що він почув музику. Чародій співучо проскандував закляття, довге та таке, що звучало, наче декламований вірш. На стіні розгорілися пломенисті лінії, поєднуючись у світловий чотирикутний абрис. Відьмак вилаявся собі під носа, заспокоїв пульсуючий медальйон, штурхнув кобилу п’ятками та змусив її увійти в молочне ніщо.

* * *

Чорнота, тиша, безформність, безчасся. Холод. І раптові блиск і струс, удари копит об твердий ґрунт.

* * *

Злочини, у яких чародії підозрювали енергумена, носія демона, відбувалися навколо Ріссбергу, на безлюдних теренах, що звалися Тукайським узгір’ям, пасмом гір, порослим прадавньою пущею, що відділяли Темерію від Брюґґе. Назві своїй це пасмо завдячувало, як говорили одні, легендарному герою на ім’я Тукай або ж, як стверджували інші, чомусь геть іншому. Оскільки в районі інших узгір’їв не було, то звикли говорити просто «Узгір’я», і так само скорочена назва містилася на багатьох мапах.

Узгір’я простягнулося завдовжки в якихось сто, а завширшки— у двадцять-тридцять миль. Землі ці, особливо в західній частині, охоплено було інтенсивними розробками та лісовим промислом. Тягнулися тут широкі вирубки, розвивалися справи та ремесла, із лісом та вирубками пов’язані. На пустині виникали поселення, колонії, садиби та табори людей, зайнятих лісовим ремеслом постійно чи час від часу, обжиті так-сяк або й абияк, більші, середні, менші чи й цілком малесенькі. Зараз, за припущеннями чародіїв, на всьому Узгір’ї існувало десь із півсотні таких поселень.

У трьох із них дійшло до різанини, з якої ніхто не вийшов живим.

* * *

Сухі Скелі, комплекс невисоких вапняних пагорбів, оточений густими лісами, був краєм Узгір’я, найбільш висунутим на захід, західним рубежем району патрулювання. Ґеральт уже тут бував, ознайомився з територією. На зрубі під лісом тут було збудовано вапняник— велику пічку, якою користувалися для випалювання вапна. Фінальним продуктом цього був випалений вапняк. Пінетті, коли вони були тут разом, пояснив, для чого служить оцей вапняк, але Ґеральт слухав неуважно й устиг усе забути. Вапно— будь-яке— лежало досить далеко поза сферою його інтересів. Але біля печі утворилася колонія людей, для яких оте вапно було підставою для існування. Доручено йому було охорону цих людей. І тільки це й було важливим.

Випалювачі його впізнали, один помахав йому капелюхом. Він відповів на привітання. «Роблю своє,— подумав він. — Роблю те, що повинен. Те, за що мені платять».

Він спрямував Плітку в бік лісу. Мав попереду якихось півгодини їзди лісовими стежинами. Десь із милю відділяло його від наступної оселі. Тієї, що звалася Плохачевим порубом.

* * *

Протягом дня відьмак проходив дистанцію від семи до десяти миль— залежно від околиці це означало відвідування від кількох до навіть кільканадцяти садиб та прихід на обумовлене місце, з якого перед заходом сонця котрийсь із чародіїв телепортував його назад у замок. Назавтра схема повторювалася, але він уже патрулював інший регіон Узгір’я. Ґеральт обирав райони випадково, остерігаючись рутини та схем, що могли бути легко розшифрованими. Якщо не зважати на це, то завдання виявилося досить монотонним. Утім, відьмакові ця монотонність не заважала, він звик до неї зі своєю професією: у більшості випадків тільки терпіння, витривалість та послідовність гарантували вдале полювання на потвор. Крім того, зрештою, — і це також мало значення, — ніхто ніколи раніше не мав бажання платити за його терпіння, витривалість та послідовність настільки щедро, як чародії з Ріссбергу. Тож треба було не нарікати, а робити своє.

Навіть не дуже вірячи в успіх починання.

* * *

— Одразу після прибуття в Ріссберг, — звернув він увагу чародіїв, — ви представили мене Ортоланові й усім магікам вищого рангу. Навіть закладаючись, що винних у гоетії й убивствах серед цих вищих рангом не було, вість про відьмака в замку мала розлетітися. Ваш винуватець, якщо він існує, умить зрозуміє, у чому справа, тож зачаїться,

1 ... 31 32 33 ... 88
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Сезон гроз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьмак. Сезон гроз"