Читати книгу - "Зарубіжний детектив"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чим привернув до себе увагу Тудорел Паскару? Вчився він в інституті зовнішньої торгівлі, але на другому році покинув науку і влаштувався касиром в обмінному пункті валюти при готелі «Атене-Палас». Пропрацював там понад рік і показав себе з найкращого боку, проте, хоча й не мав жодних зауважень від управителя банку, був звільнений з посади за «неслужбові стосунки з чужоземними туристами в робочий час».
Відводжу погляд від паперів і звертаю його на Поваре.
— Що це означає — «неслужбові стосунки з чужоземними туристами в робочий час»?
— Не знаю… Це не мій вислів. Виписано з характеристики, виданої готельним керівництвом.
— С якісь приклади? Чи нічого конкретного?
— Нічого.
Повертаюся знову до вивчення нотаток Поваре. Після звільнення Тудорел Паскару так і не завдав собі клопоту знайти іншу роботу. Проте стан завсідником нічних барів, а надто ресторації готелю «Атене-Палас», де його можна зустріти щовечора в компанії осіб легкої поведінки. На запитання, з чого він живе, — писав далі Поваре, — Тудорел Паскару відповів, що його батько, колишній зерноторговець, зібрав за свій довгий вік чималеньку купу грошей, яку й віддав у повне користування своєму синові, щоб той пожив собі на втіху, чого свого часу не зміг він. Зрештою, і Мілуце Паскару, запрошений до міліції підтвердити слова свого сина, заявив (Поваре його заяву занотував дослівно): «Якщо він має з чого жити, то чого б йому не порозкошувати? Мої гроші все одно колись стануть його. Землю в селі нині купляти не дозволяється, то хай уже витрачає як йому заманеться. Поживе хоч трохи в розкошах, чого не довелося звідати колись мені та його матері. Тим більше що влада нічого не втрачає, бо гроші однаково дістаються державі». Під час допиту старого Паскару між ним і батьком одного із затриманих спалахнула сварка. Той накинувся на колишнього зерноторговця з кулаками і прокльонами, стверджуючи, що саме з вини Тудорела його рідний син опинився за гратами.
У наш кабінет нечутно входить один з Григорашевих підлеглих і передає мені коробку зі шприцом, у такий спосіб нагадавши мені про Петронелу Ставру. До її приходу, тобто до восьмої, залишилося менше як чверть години.
— Дивись, щоб вона не оступачила тебе! — вгадує мій неспокій Поваре.
— Таке може бути.
— У неї є на це причина?
— Звідки я знаю? Вона донька якогось великого цабе з провінції. Того-то й гне кирпу.
— Ясно. Не прийде!
Категоричний тон Поваре посилює мій неспокій.
— Тіпун тобі на язик! — спересердя кидаю йому і намагаюся вивчати далі нотатки Поваре, але не можу скупчитися. Мій погляд тепер бігає по трикутнику: годинник — двері —телефон. «Почекаю ще трохи, — вирішую я подумки, — якщо не прийде, зателефоную їй сам».
Час тягнеться страх марудно, а Петронела Ставру так і не з’являється. Відчувши мою нервозність, Поваре і сам починає нервуватися, залишає своє кляте досьє і очікує, що ж я робитиму. Врешті-решт я беру трубку, накручую номер, але телефон не відповідає.
— Мабуть, пішла-таки до нас, — не втрачаю останньої надії.
Поваре хитає головою, немов хоче сказати: «Гаразд, гаразд. Не будемо поки що відмовлятися від надії».
Але вже ні я, ні він не знаходимо собі місця з нетерплячки.
Рівно о восьмій різко звучить телефонний дзвінок. Хапаю трубку, але чую голос прокурора Беріндея: цікавиться наслідками моєї розмови з Петронелою Ставру. Доводиться сказати йому правду.
— Отже, не прийшла! — сумно зітхає він. — Дивно! Дуже дивно! Ось тобі ще одна халепа на голову… І Лукреція Будеску також іще не вернулася додому, в сімействі Цугуїв достеменна паніка. Ледве їх заспокоїв… Що ж, усе тоді лишається, як домовилися. Підтримуємо зв’язок до півночі, а вранці продовжимо пошуки… обнімаю!
Кладу слухавку, звертаючи увагу на оце чудне прокуророве «обнімаю». Воно мені здається вкрай недоречним. Куди воно годиться, казати чоловікові «обнімаю» чи ще гірше — «цілую».
А час іде. Краєм ока поглядаю на Поваре: він теж непомітно час від часу. чиркає на годинника. Певна річ, не хоче тривожити мене іі мовчить. Так минає ще чверть години. Розвіюються останні сумніви — Петронела Ставру злегковажила запрошення. Мій погляд мимоволі притягує коробка зі шприцом, і я розглядаю її, як невідому досі небезпечну зброю. Я зозла накручую ще раз номер телефону студентки, але з тим самим успіхом. Домнішори нема вдома або вона не хоче відповідати на дзвінки. Отже, вона все-таки пошила мене в дурні. Чому? Як пояснити її поведінку? Може, вона й справді злякалася, що її шприц у мене в руках? Знову подумки прокручую можливі варіанти версії про нещасливий випадок…
«В розпалі ниркового нападу, — розмірковую я, — Лукач звернувся по допомогу до неї, вона не відмовила, зробила йому укол, помилилася дозою морфію. Його стан налякав Петронелу, вона запанікувала. Тоді покликала когось на поміч, може, навіть не сама, а разом з ним, теперішнім своїм коханцем. І вже вдвох, щоб сховати кінці у воду, вони симулювали самогубство…» «Недосвідчений злочинець, але вельми винахідливий», — пригадую я Григорашеву думку, безпосередньо причетну саме до цієї версії.
— Лівіу, — покликав мене Поваре, готовий прийти на підмогу, — як ти гадаєш, чи варто мені навідатися ще сьогодні ввечері до Петронели Ставру, дочекатися її й показати коробку? Ну, бодай для того, щоб камінь спав з душі?
Я обмірковую його пропозицію. Коли я завітав несподівано до колишньої коханки Крістіана Лукача, вона зустріла мене з погано стриманою ворожістю. Згодом, як бачимо, знехтувала моє офіційне запрошення. Щось же та мало спонукати її до такого поводження?.. І чи вона причетна безпосередньо до цієї драми? Чи, може, вона побоялася стати вдруге перед ясні очі міліції? Чи її новий коханець порадив не йти в міліцію? Хоч би що там було, приймаючи пропозицію Поваре, я нічим не ризикую. Цілком може бути, що вона зараз удома і не підходить до телефону. А що дівчина не знайома з Поваре, то є надія, що вона впустить його до кімнати…
— Згоден, — кажу. — Але треба, щоб ти взяв когось із собою. Якщо вона вдома і ти покажеш їй коробку, непогано було б, щоб хтось був при цьому і міг би згодом засвідчити її відповідь, хоч би яка вона була.
— Я можу попросити
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.