Читати книгу - "Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію"

Ми знайшли Біма біля великого торгового центру поблизу залізниці. Бім любить вештатися біля торгових центрів, відзначаю я про себе, або в місті-супутнику, або на околиці Осло, або він сидить у бібліотеці, або знаходиться десь на шляху з однієї точки в іншу. Це ще нічого, думаю я, не так уже й страшно. Якоїсь миті я злякався, що місцем його прогулянок слугує весь білий світ, та насправді виявилося, що воно обмежене лише невеликою частиною світу, дуже малою частиною, у нього лише кілька улюблених точок; розшукувати його — справа, звісно, клопітка, але втішає те, що радіус його мандрів такий невеликий, думаю я. Бім виявився зовсім маленьким хлопчаком, можна сказати хлоп’ям, я б назвав його хлоп’ям, якби випадково звернув на нього увагу, зустрівши на вулиці, але в очі я, звісно, не скажу йому «хлоп’я», тим паче що він хоче називатися Скарпхедіном. Сестра вийшла з машини і розмовляє з ним; я здогадуюся, що він не хоче їхати додому; поруч з ним стоїть компанія з чотирьох-п’яти таких же хлопчаків, трохи вищих на зріст і дуже крутих, у грубих черевиках і з дурнуватими усмішками на обличчях; вони регочуть над чимось, що він сказав Сестрі. Вона розсердилася, вихопила у нього сигарету з рота і потягла за собою під глузливий регіт крутих хлопчаків. Бім і Сестра сідають в авто, і ми їдемо.

Бім сидить на передньому сидінні, Сестра — ззаду. Ти хочеш, напевно, знати, хто він такий, питає через деякий час Сестра, киваючи у мій бік, хоча я щось не помітив, щоб Бім мріяв зі мною познайомитися; навпаки, він усім своїм виглядом показує нам, що його взагалі нічого не цікавить, а тим паче я. Це — мій знайомий, каже сестра. Його звуть Ньяль. Я дивлюся на неї в дзеркало і бачу, що вона хоче, щоб я їй підіграв. Чому ж не підіграти, думаю я. Я не проти Ньяля; якщо вона каже Біму, що мене звуть Ньяль, то нехай я буду Ньялем, коли їй так потрібно. Взагалі, слід сказати, ми надаємо іменам занадто великого значення. Ми пов’язуємо з ім’ям певні властивості і настрої, та це ж дурість, ну її до біса; що одне ім’я, що інше — жодної різниці; отже, тепер мене’ звати Ньяль. Бім уперше за весь час подивився у мій бік. Тебе звати Ньяль? — питає він. Ну, так! — кажу я. — Мене звуть Ньяль. Гарне ім’я! — каже Бім. Дякую! А тебе, здається, звати Скарпхедін? Бім обертається назад і, перш ніж кивнути, кидає швидкий погляд на Сестру. Теж гарне ім’я, кажу я, серйозне, воно говорить про стійкість. Від моїх слів Бім одразу став трохи вищим на зріст, не такий уже він химерний, як мені здалося спочатку, Бім теж піддається дії тих психологічних механізмів, котрі керують більшістю з нас. Коли нам кажуть щось хороше, ми відразу підростаємо, так уже ми влаштовані, що взагалі-то й непогано.

Ми з Сестрою сидимо на балкончику в квартирі, де живуть Бім і Сестра, і вечеряємо простими бутербродами з сиром, запиваючи їх молоком. Бім відмовився вечеряти з нами, образившись на Сестру за те, що вона його приструнчила, коли він надумав показувати палець компанії хлопців так званого іммігрантського походження; це сталося, коли ми проїжджали повз торговий центр, який Бім уперто називає торговним центром не тому, що вважає це правильним, а, як мені здається, лише для того, щоб позлити Сестру; Сестра попалася на цю вудку і сердиться на нього, вона виправляє Біма щоразу, як він вимовляє це слово, а Бім насолоджується тим, що зумів її роздратувати. Зараз він пішов до себе в кімнату і зайнявся комп’ютерними іграми. З його кімнати чути приглушені звуки лютої стрілянини. Сестрі сьогодні йти в нічну зміну, адже потік заарештованих автомобілів тече безперервно, вони прибувають на майданчик навіть уночі, потім за ними приходять власники, це постійний кругообіг і кругообертання, хоча й не вічний, аж ніяк не вічний, та поки що він продовжується з неспадаючою швидкістю, і Сестра двічі на тиждень відсиджує подвійну зміну, щоб підзаробити трохи грошенят, — як-то кажуть, зайві грошенята завжди знадобляться. Так, значить, мене тепер звати Ньяль, кажу я. Сестра посміхається. Інакше не можна було, каже вона, адже Ньяль — це батько Скарпхедіна із саги про Ньяля; Бім прочитав її і відтоді весь час перечитує; не розумію я його, він так і ковтає книжки, ось прочитав сагу про Ньяля та, окрім того, ще купу всяких інших книг, і водночас грає в свої безглузді стрілялки та водиться з цими бовдурами, які вчать його всіляких дурниць, каже вона от уже втретє. Яких же дурниць вони вчать? — питаю я, але вона не вдається в пояснення. Замість відповіді вона дивиться на годинник і каже, що їй пора збиратися, та тут така справа, що заважає одна заковика — взяти Біма з собою на роботу не вийде, а залишити хлопчика самого їй би теж не хотілося. Сестра не каже прямо, чого вона хоче, але я відчуваю за її словами невисловлене прохання, відчайдушне прохання; я бачу, що тут є над чим гарненько подумати: я ж зовсім не знаю цю жінку, цю Сестру, але я сам зробив так, щоб моє авто забрали на майданчик, бо мені кортіло з’ясувати, чому вона попросила мене їздити обережно — чи тому, що я — це я, чи тому, що вона всім таке каже; ну от я про це дізнався, і це дасть поштовх до чогось нового. А чи хочу я, щоб нове почалося? Барометр у голові показує суху погоду, жодної води на милі навколо, та вода зачаїлася і лише чекає, щоб прорвати греблю, гребля може рухнути будь-якої миті, і в повітрі витають зміни, я це відчуваю, я це знаю зі своїх снів, сни підготували мене до цього, та все-таки вода є вода, як не крути; з одного боку, я їздив шукати Біма, я з’їв три бутерброди і випив склянки три молока, однак я відчуваю, що поки ще можу піти, адже мене чекає Фінляндія, Фінляндія — це ж мій хліб, і я, між іншим, питаю себе, чи траплялося кому-небудь до мене заробляти свій хліб на Фінляндії, нічого про Фінляндію не знаючи; вирішивши,