Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

початком людського життя, чи є прийнятними аборти та до якої міри вони можуть бути дозволеними законом. У Римі цю межу проводили після народження. Сенека пише, що деякі батьки вважали за потрібне позбуватися немовлят із уродженими вадами, слабких і хворих, не бажаючи їх утримувати («Контроверсії», 10.4.16), але інші автори стверджують, що для того, аби дитину викинули, їй достатньо було народитися під нещасливою конфігурацією зірок (див., наприклад: Фірмик Матерн. «Вісім книг про астрономію», 1.7.20). Висловлювалися також і думки про те, що викинутих немовлят підбирали ті, хто мав потребу в рабах, але багатьох, імовірно, з’їдали собаки (див. там само, 7.2.9, 11, 12, 13, 20, 21).

Існують підстави припускати, що більшість викинутих немовлят були дівчатками. Із одного листа, що зберігся до наших днів, видно, як чоловік повчає з Єгипту свою вагітну дружину, що робити в тому разі, коли вона народить до його повернення: «Якщо буде хлопчик — залиш, якщо дівчинка — викинь» («Оксіринхські папіруси», 744). Проте ми не маємо достовірних відомостей стосовно того, наскільки розповсюдженою була практика викидання немовлят. Деякі археологічні знахідки припускають подібне, але вони можуть бути пов’язані зі специфічними місцями, наприклад із будинками розпусти. Згадки про викидання немовлят зустрічаються теж вкрай рідко. Раніше вважалося, що це було скоріше притаманним римському Єгипту. Багато хто там мав так звані копроніми (від грецького «копрос» — гівно), тобто імена на кшталт пан Гівенце, тому що були викинуті після народження. Однак оскільки такі імена передавалися далі від покоління до покоління, схоже, що вони просто виконували роль імені й не можуть вказувати на те, як часто викидали новонароджених.

У віці від п’яти до десяти років переважну кількість дітей із неелітних сімей, імовірно, посилали працювати. Збірка римського права «Дигести» (7.7.6.1) згадує про працюючих п’ятиліток (див. Бредлі К., «Відкриваючи римську родину»). Обговорення відміни закону Оппія можна знайти у Лівія в «Історії Рима» (34.2–34.4). Про нарікання на падіння моралі жінок можна прочитати в «Моральних листах» Сенеки (95.20–95.21) або у більш відомому джерелі — шостій сатирі Ювенала. Цицерон описує проблемний шлюб свого брата в «Листах до Аттика» (5.1), а Августин згадує про вияви та нормалізацію домашнього насильства («Сповідь», 9.9).

⁕ Розділ VI ⁕

У пошуках щастя

Полювання, лазня, видовища, розваги — це і є життя! Як мовиться в давній приказці, щасливе життя — це життя, сповнене дозвілля. Не дуже важливо, скільки у вас грошей, та, будучи справжнім римлянином, ви, ясна річ, завжди прагнутимете насолодитися всіма набутками імперії. У цьому розділі я розкажу вам, що значить жити справжнім життям — життям, сповненим задоволень.

Неперевершена римська форма правління дозволяє всім жити мирно та з приємністю. На відміну від демократії, що дозволяє людям іти за своїми хаотичними та некерованими бажаннями, наша система гарантує стабільність і панування здорового глузду. Ми вже давно зрозуміли, що імперією не може керувати комітет, і доручили всі адміністративні функції одній людині — на зразок того, як домогосподарство підпорядковується керівництву одного лише батька. Відтоді, як Август взяв абсолютну владу і зробився головою сенату, наша система державного управління залишається взірцем справедливості й ефективності. Ніколи ще жоден народ не процвітав так, як римляни під орудою своїх імператорів.

Цілком природно, що в такій державі, як Рим, якою керують її найкращі мужі, мешкають найщасливіші громадяни на світі. Звільнені від турбот і тривог, вони довіряють берегти свій спокій іншим, до чийого обов’язку належить пильнувати й охороняти їх. Римський народ може розслабитися, знаючи, що найкращі його представники захищають його інтереси. До числа цих найкращих представників належу і я, оскільки виконую функції сенатора. Я маю багато вільного часу в тому сенсі, що мені не треба заробляти на прожиття. Але при цьому я набагато більше зайнята людина, ніж майже всі інші. Я мушу все своє життя перебувати на очах у інших, часто виступаю на форумі, а двері моєї вілли майже постійно залишаються відчиненими для різних відвідувачів, яким тільки забагнеться попросити моєї аудієнції. Коли мені немає чого робити, я знаходжу собі заняття, аби всі бачили, що я не сиджу без діла. Моє дозвілля є дуже далеким від неробства. Ви ж не відаєте такого клопоту й можете дозволити собі вільно відпочивати та насолоджуватися всіма принадами життя, що їх може запропонувати велике місто Рим.

Коли одного разу якийсь іноземець запитав у нашого імператора, чому той приймає ванну раз на день, кажуть, що імператор відповів йому: «Тому що я не маю часу робити це двічі на день». Усім серцем погоджуюся з такою відповіддю. Ви теж із нею погодитесь, якщо відвідаєте один із наших величних комплексів імператорських лазень. Як приклад, розповім вам про лазні Тита. До високого й величного входу ведуть широкі та пологі сходи, щоб той, хто ними крокуватиме, не втомився. Увійшовши до комплексу, ви одразу ж потрапляєте до величезного, сповненого світла й повітря залу, у якому передбачено спеціальне приміщення, де раби та інша обслуга чекають, доки їхні господарі приймають ванну. Зліва розташовані вишукані приватні кабінети, де можна приймати поважних гостей. За ними — дві просторі роздягальні, вони ведуть до наступної зали, у якій облаштовано три басейни з холодною водою. Усі поверхні в тій залі прикрашені лаконським мармуром, і в добре продуманих місцях поставлено статуї з білого мармуру.

Коли пройдете через цю залу, потрапите до видовженого овального приміщення, теплого, але не гарячого. Повітря там буде саме таким, яке необхідне, щоб підготувати вас до спеки наступних приміщень. За ним буде красива кімната, облаштована всім необхідним, щоб масажисти натерли вас олією з ніг до голови. Ця кімната переливається різнокольоровим мармуром, вона є найкрасивішою з усіх і спеціально призначена для того, щоб не поспішаючи розслаблятися там на самоті чи за бесідою з друзями. За її дверима, обрамленими фрігійським мармуром, на свіжому повітрі можна зайнятися фізичними вправами. Пройшовши далі, ви потрапите до парильні з прикрашеними пурпуром стінами та трьома гарячими басейнами посередині. Коли спека робиться нестерпною, ви виходите з парильні в прохолоду іншого приміщення. Кожне приміщення лазень має гармонійні пропорції, там панує сонячне світло та вишуканий смак. Комплекс також обладнаний двома туалетними кімнатами. Час у лазнях плине неспішно, а стежити за ним дозволяють два спеціально вмонтовані пристрої: сонячний годинник і водяний, із гучним звучанням.

У цих гігантських імператорських лазнях ви знайдете все, чого забажаєте: миття, масаж, поетичні читання, приємні сади для прогулянок, бібліотеки та навіть місця, де продають їжу. На жаль,