Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

не всі римські лазні є так само розкішними. Та й дійсно, якщо подумати, чим є оте миття насправді? Нічого, тільки олія, піт, бруд і жирна вода. Гамір у приміщенні лазень може бути оглушливим. Коли м’язисті чоловіки розмахують свинцевими гирями, повітря наповнене гучним диханням та натужним кректанням. Якщо комусь роблять дешевий масаж, ви чуєте, як масажист голосно ляскає по шкірі. Або ще, буває, якийсь п’яниця затіє сварку, чи піймають крадія, чи, можливо, знайдеться котрийсь любитель співати під час купання… Й усе це супроводжуватиметься плескотом від стрибків у воду. Та найбільшим лихом є чоловіки, які вищипують волосся у себе під пахвами та на ногах, а також нескінченні крики рознощиків, які продають напої, пиріжки та ковбаски, — кожен викрикує щось своє, особливе. І обов’язково десь увізьметься одна чоловікоподібна м’язиста жінка! Спочатку вона буде виконувати вправи з гирями, потім піде до масажиста, котрий буде торкатися до неї руками і навіть розтиратиме їй ноги. А потім, ніби всього цього не досить, вона піде до парильні й сидітиме там, пітніючи, серед галасливого чоловічого товариства. Вона завиграшки випиває два великі кубки вина просто для апетиту, натщесерце, а потім викликає у себе блювання, щоб розпочати усе спочатку. Бр-р-р, огидно!

Але й це ще не все. Навколо вас так і увиватимуться бажаючі отримати запрошення на обід і попоїсти за ваш рахунок. Вони підлещуватимуться, підніматимуть ваш рушник, що ненароком упав, і навіть коли той рушник буде бруднішим за дитячий слинявчик, ці людиська запевнятимуть, що він є білішим від снігу. Коли ви розчісуватимете своє уже поріділе волосся, вони стверджуватимуть, ніби ваші кучері подібні до розкішної Ахіллової кучми. Вони навіть витиратимуть вам піт. Врешті-решт, натерпівшись донесхочу, ви капітулюєте й запросите цих надокучливих штукарів розділити з вами трапезу.

Лазень стосується ще одне неприємне явище. Крадіжки є тамтешньою постійною проблемою. Скинутий одяг завжди стає легкою здобиччю для потенційного крадія, особливо якщо раби лінуються опікуватися вашими речами. Пам’ятаю, мені розповіли кумедну історію. Якось у лазні двоє різних людей, один із яких був чужоземцем, а другий — відомим крадієм, попросили одного дотепника позичити їм пемзу. Першому він відмовив зі словами: «Вибачте, але я вас не знаю», а другому: «Вибачте, бо я вас знаю». І, звичайно ж, існують і ті, хто ходить до лазень у пошуках амурних пригод. Один ревнитель традицій, ім’я якого я волію тут не називати, завжди критикує нові віяння і все «недостатньо римське». Та коли ми разом із ним ходимо до лазні, він не відводить очей від дуже молодих чоловіків, і при цьому його погляд завжди буває спрямований нижче пояса. А в місцевих лазнях я якось бачив графіті, де було написано буквально таке: «Апеллес, лакей імператора, і Декстер суміщали тут обід із гоцанням». Тож навіть імператорські слуги це роблять!

Після купання необхідно добре поїсти. Якщо можете, запросіть на обід своїх друзів, а не пройдисвітів із лазні. Величезна кількість запрошень є справжнім лихом римського життя; ви отримуєте їх так багато, що часом один чи навіть більше гостей до вас просто не добираються, бо віддають перевагу комусь іншому. Це дуже дратує, і я часто наступного ранку пишу таким людям листи, щоб висловити своє невдоволення. Я без усіляких натяків відверто сповіщаю, що приймати запрошення, а потім не приходити — обурливо, і погрожую виставити їм рахунок за приготовану їжу та відкорковане вино. Я перелічую все, що на них чекало: салат латук, три равлики, два яйця і ячмінний пиріг, а також морські їжаки, свинячі шлунки, солодке вино і навіть трішки снігу (знаєте, який він дорогий!); а ще оливки, буряк, цибуля, гарбузи та тисяча інших таких смачних наїдків, не кажучи вже про розваги. Мною були найняті декламатори віршів, музиканти та танцюристи із самого Кадіса. Може, ви десь і мали обід розкішніший, пишу до них я, але точно ніколи не проводили вечір із більшою приємністю, веселістю та невимушеністю.

Я намагаюся зробити все так, аби мої обіди завжди були помірними. У цьому сенсі не існує кращого прикладу, ніж сам великий імператор Август. Він завжди їв небагато, до того ж просту їжу. Любив грубий хліб, свіжий сир із коров’ячого молока та зелені фіги. Він не очікував певного часу, а робив легкі перекуски, щойно відчував голод. Я бачив в архіві сенату один із його листів, у якому він писав про свою манеру їсти: «У візку дорогою з’їв трішки хліба та кілька маленьких фініків». А ще в одному листі я прочитав: «Після того як повернувся у ношах додому, з’їв унцію хліба та кілька родзинок». А ось як імператор Август описує свою трапезу в лазнях: «Жоден юдей, любий Тиберію, не постував суботнього дня так, як я сьогодні. За весь час у лазнях я з’їв лише два печива, а потім мене почали натирати олією». Він був настільки байдужим до бучних бенкетів, що часом навіть обідав на самоті. Бувало, імператор Август їв іще до приходу гостей, запрошених на обід, а інколи — після того, як вони підуть; під час же застілля всю увагу він приділяв бесіді, а їжі іноді навіть і не торкався.

На жаль, наші імператори також подають нам багато прикладів того, як їсти не треба. Вітеллій мав невситимий апетит, натомість його правління було дуже коротким. Він просто жити не міг без розкошів та надмірностей і їв три, а іноді й чотири рази на день: снідав, обідав, вечеряв, а після того всього ще й затівав пиятику. У нього так багато влазило тому, що він умів регулярно викликати в себе блювання. Щоб зекономити на розкішних наїдках, він сам напрошувався на обіди до друзів або інших багатих людей, вимагаючи, щоб їжі там подавали не менше, ніж на чотириста тисяч сестерціїв. Найодіозніші з таких обідів улаштовував його брат. Подейкують, на них подавалося не менше двох тисяч свіжих рибин і понад сім тисяч тушок різної птиці та дичини. Проте Вітеллій заткнув його за пояс, коли особисто влаштував бенкет, на якому було подано нову страву, спеціально для цього вигадану. Через просто гігантський розмір її назвали «Щит Мінерви». До рецепту входили печінка озерної форелі, змішана з мізками кількох фазанів і павичів, язички фламінго та потрухи міноги, виловленої в Карпатському морі[36] та блискавично доставленої до Рима. Проте Вітеллій відомий не лише своїм непомірним апетитом, а ще й абсолютно винятковою здатністю їсти геть неїстівні речі. Одного разу під час принесення жертви він витяг із