Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

Таких крайнощів слід уникати. Як на мене, за столом обов’язковими є дві речі: хороший гарум і витримане вино. Найкращий гарум робиться так. Риб’ячі тельбухи викладають у тазок і засолюють у пропорції дев’ять частин риби до однієї частини солі. Для гаруму можна брати й дрібну рибку — кефаль, кільку, анчоус, — але найкраще цей соус виходить із потрухів тунця, включно з кров’ю та зябрами. Суміш треба посолити і залишити достигати на сонці впродовж кількох місяців, час від часу помішуючи. Коли риба повністю ферментується і в суміші залишаться тільки дрібненькі кісточки, її слід процідити через густе сито. Рідина, що утворилася, буде витончено солонуватою і додасть вишуканого смаку навіть дуже простій їжі. Тільки не треба пришвидшувати процес, як зараз багато хто робить, і готувати гарум, просто проварюючи рибу, доки вона не розповзеться. Так само і з вином: не спокушайтесь і не подавайте дешевого оцту, що його ще називають поскою[37], який п’ють простолюдці на вулицях. Найкращі вина привозять із Фалерни, і з роками вони робляться тільки кращими. Пам’ятайте: ніщо не зростає в ціні так, як фалернське вино, закладене до льоху на двадцять років, — і ніщо інше так стрімко не падає в ціні після цього терміну. Не забувайте його випити!

Однак усі ці особисті розваги ніяким чином не можуть дорівнятися до великих публічних ігор. Люди обожнюють гладіаторів у Колізеї, полювання на тварин і перегони колісниць у Великому цирку, а також, звичайно, театральні вистави — все це проводиться для загального задоволення. Якщо хочете думати та відчувати як римлянин, треба обов’язково ознайомитись і з цими розвагами. Окрім усього іншого, ви маєте навчитися цінувати такі видовища навіть більше, ніж їжу і все інше, життєво корисне. Великий імператор Траян, який приборкав войовничі народи Дакії, приділяв велику увагу акторам і театрові, перегонам колісниць і поєдинкам на арені, оскільки розумів, що люди цим одержимі. Так, народ потребував дешевого зерна, що ним імператор забезпечував населення, але не це було головним. Траян чудово знав, що популярність ґрунтується не лише на тому, щоб забезпечити людей тим, чого вони потребують для виживання, але й на тому, щоб надати їм і частку тих задоволень, які традиційно вважалися привілеєм багатіїв. Їжа є життєвою необхідністю, а от ігри — це саме та розкіш, яка робить просте існування справжнім життям.

Якщо вам поталанило дістати квитки до Колізею (а гладіаторські бої відбуваються лічені рази на рік і є чи не найважливішими подіями суспільного календаря), готуйтеся провести там увесь день. Місце вам необхідно зайняти таке, що відповідатиме вашому соціальному статусу, який, боюся, у вас як у варвара буде невисоким. Це означає, що ви сядете на дешеве місце десь нагорі. Та навіть із нього вам буде все чудово видно, а на додачу можна буде роздивитися глядачів, які сидітимуть нижче, радісно кричатимуть і шалено вітатимуть своїх улюбленців.

Ранкова вистава починається з полювання на звірів, яке має велику популярність. Часом можна побачити екзотичних тварин із віддалених куточків імперії, наприклад жирафів і гіпопотамів. Іноді нацьковують биків із ведмедями. Але частіше за все ви побачите, як спеціально навчені мисливці полюють на різноманітних звірів. Мисливці вдягнені в яскраві костюми, що не заважають роздивитися їхні м’язисті тіла. Вони сходяться зі звірами так близько, що, здається, не зможуть уникнути загибелі. Та розрахунок і витримка, а також кілька хитро розміщених дерев’яних загорож допомагають людям взяти верх над хижаками. За деякий час тварини стомлюються, і мисливці пронизують їх списами або осипають стрілами, доки всіх не повбивають. Розправу намагаються влаштувати якнайближче до середини арени, щоб усім було добре видно. Навіть кількість диких звірів може приголомшити з незвички. На одній розкішній виставі, що відбувалася на честь десятиріччя правління імператора, я бачив бій, у якому взяло участь шістдесят вепрів, а серед безлічі інших забитих звірів були слон і корокотта. Саме тоді в Римі вперше й побачили цю звірюку. Корокотта — це індійська тварина, найбільше схожа на покруч лева й тигра і трохи — собаки й лисиці; усе це химерно сполучається в одній істоті. А найцікавішим у виставі була арена, побудована у вигляді корабля. Раптово борти того «корабля» розійшлись — і з середини вирвалися сотні звірів. Ведмеді, леопарди, леви, страуси, дикі осли, бізони мішма із безліччю домашніх тварин носились, шаленіючи від жаху, а мисливці тим часом розмірено відстрілювали їх із луків. Ця бійня була по-справжньому величним видовищем.

Особливо захоплювався такими мальовничими дійствами імператор Тит. В одній із улаштованих ним вистав на арені цирку зійшлися величезні птахи та чотири слони. На іграх, якими він відзначив відкриття Колізею, було вбито дев’ять тисяч тварин, а у бойовищі, крім чоловіків, брали участь іще і жінки й озброєні карлики. Імператор Тит улаштовував не просто поєдинки гладіаторів (сам на сам), а цілі битви за участі сотень бійців. Одного разу, щоб відтворити морський бій, він навіть заповнив арену водою. Ігри продовжувалися сто днів, і, окрім задоволення спостерігати за ними, імператор запропонував народові щось відчутніше, щось більш матеріальне: він улаштував лотерею. Служителі кидали в натовп дерев’яні кульки, на кожній із яких було написано, що за приз належить щасливцеві, котрий цю кульку впіймав. То могло бути щось із їжі, якесь нове вбрання, срібна чаша (а часом навіть золота), коні, тварини або раби. Чи варто казати, що за володіння тими кульками розпочалася ціла баталія, у якій чимало люду було забито та розтоптано насмерть.

Обідня перерва принесе вам розслаблення, її можна заповнити легкими задоволеннями, наприклад подивитися страту. Нещодавно я бачив, як стратили розбійника на ім’я Селур, який очолював бунтарів поблизу Етни, на Сицилії. Його помістили на дерев’яному помості, оформленому у вигляді вулкана Етна. Аж раптом той поміст розсипався, засуджений упав до клітки з дикими звірами, і ті негайно його розірвали. То було цікаве видовище та логічний кінець для чоловіка, котрий і сам на схилах вулкана поводився неначе дика тварина. Декому такі розправи не до вподоби, але пам’ятайте, що фізичне покарання для соціальних низів є досить природним. Робити це публічно — абсолютно правильно: нехай кожен бачить, як злодій муками розплачується за свої злочини. Заразом пригадаєте міфи, оскільки в стратах часто використовують міфічні сюжети для створення яскравих