Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

живих картин. Одного разу мені випало бачити, як засудженого злочинця на ім’я Лауреол прикували до скелі, так, ніби він був Прометеєм, якого, коли пам’ятаєте, вічно терзав орел, викльовуючи йому нутрощі. Так от: цього Лауреола підвісили на хресті і згодували його кишки шотландському ведмедеві; покалічені руки та ноги покараного здригались, і все тіло стікало кров’ю. Іншого разу я спостерігав, як злочинець з’явився на арені буквально з-під землі, тримаючи в руках ліру, ніби він був Орфеєм[38]. Поступово його оточували леви та інші дикі звірі, яких його музика спочатку, здавалося, приборкала, як і розповідає міф. Але тієї миті, коли злочинець уже повірив у свою щасливу долю, дикі звірі накинулися на нього і розірвали на кавалки. Це було досить уміло організовано.

Після страти настає головна розвага дня — бої гладіаторів. Імператор сідає на своє місце у перших рядах охопленого радістю натовпу, і тієї самої миті на арену виходять бійці. Ви побачите, як готуватимуться до бою: гостритимуть мечі та розжарюватимуть на вогні металеві прути, за допомогою яких перевіряють, чи гладіатор, який упав на землю, не прикидається мертвим; вам буде чудово видно, як готують дрючки та батоги, щоб підштовхувати несміливих бійців назустріч супротивникам. А потім просурмлять труби, й то буде сигналом, який сповістить усіх, що все готове до початку змагань. І тоді розпочнуться бої.

Яким криком глядачі зустрічають кожну атаку чи вдало відбитий удар! Якими стогонами болю та розчарування супроводжують вони кожну отриману рану! Це неможливо забути, побачите самі. Та найкращий момент настає, коли переможений гладіатор, який упав на арену, піднімає вгору палець, прохаючи зберегти йому життя. Раптово западає цілковита лунка тиша. Але вже за мить вона вибухає бурхливою радістю чи прокльонами, глядачі шалено розмахують тогами, демонструючи імператорові своє прохання підняти чи опустити великий палець[39]. Імператор уміє витиснути із цієї короткої миті буквально все. Вона є моментом істини, коли всі погляди звернені до нього. Він вичікує, аби побачити, чого бажає натовп, потім іще трішки зволікає, нагнітаючи напругу, і нарешті оголошує своє рішення ефектним жестом, який усім буде добре видно. Пощада означає, що гладіатору сьогодні збережуть життя. Та якщо йому не вдалося завоювати прихильність юрби, він зобов’язаний тут-таки зустріти свою долю як чоловік. Він мусить відкинути назад голову, підставити горло під меч супротивника і всім своїм тілом податися назустріч удару. Така смерть спокутує його прижиттєву поразку.

Більшість гладіаторів походить із соціальних низів — раби, засуджені на смерть злочинці й усілякий подібний набрід, — але й у них є чого повчитися. Вони демонструють нам взірець воїнської традиції і любові до дисципліни, що зробили Рим великим. Їхня відвага та спритність є ідеалом, якого зобов’язані прагнути всі чоловіки. Байдужість гладіаторів до смерті уособлює для нас ту жертву, що її будь-який римлянин має бути готовим принести заради своєї країни. Це — приклад того, що Рим здатний будь-якого вбогого варвара перетворити на взірець чоловічої доблесті. Гладіатори є втіленням людської спромоги до самовдосконалення.

Однак не раджу надміру захоплюватися гладіаторськими боями. Ніщо інше не приносить формуванню високої моральності такої шкоди, як нескінченне проведення часу на іграх. Хибні нахили підкрадаються до нас саме під час дозвілля. І особливо це стосується низькопробних видовищ. Наприклад, полювання має демонструвати кмітливість, майстерність і хитрість. Якщо ж воно буде простою бійнею, у тому вже не буде геть нічого цінного. Особливо нудними бувають денні страти. Засуджені не мають жодного захисту від диких звірів, що кидаються на них, жодної зброї, щоб відбивати удари супротивників. А якщо немає захисту, то немає і змоги показати свою майстерність. Це видовище приносить утіху виключно публіці низького походження. Глядачі кричать: «Убий його! Лупцюй його сильніше! Спали його!» Їм цікаво дивитися на смерть просто заради смерті, хоча кожен знає, що смерть має виявляти все, що тільки є найкращого в людині. У перервах між такими от номерами плебс розважають чим-небудь зовсім примітивним на кшталт перерізування горлянок, просто щоб заповнити паузу між основними видовищами. Ясна річ, злочинці заслуговують на смерть, адже, врешті-решт, усі вони є грабіжниками та вбивцями, але ігри мусять бути значно більшим від цього. В іграх треба демонструвати свою майстерність, сміливість і шляхетність під ударами супротивника, що і зробило Рим таким, який він нині є; а коли дивишся на юрбу потолочі, починаєш тривожитися за майбутнє нашої вітчизни.

Простолюд відпочиває та розважається просто жахливо — на вулицях і в брудних забігайлівках, і ви не маєте наслідувати їхній приклад. Римська біднота цілі ночі проводить у тавернах або тиняється в темних арках поблизу театру. Скрізь можна бачити їхні повсякчасні суперечки за грою в кості та чути бридке булькання шмарклів у носі. Їхнє улюблене проведення часу — весь день, від світанку до сутінок, за будь-якої погоди, стояти й обговорювати один з одним у безкінечних подробицях переваги та недоліки колісничих і коней, яким доведеться змагатися у Великому цирку. Коли увесь цей брудний натовп набивається туди, щоб подивитися на перегони, то це, у певному сенсі, може бути досить цікаве видовище: незчисленні юрми плебсу, чий розум охопила нездоланна пристрасть до перегонів на колісницях. Ось чому зараз у Римі більше неможливо зробити чого-небудь серйозного. Мене вражають ці тисячі дорослих чоловіків, які шаленіють, ніби діти, через якихось галопуючих коней і декількох людей, що стоять у колісницях. Я б зрозумів, якби їх приваблювала швидкість бігу коней чи майстерність колісничого. Та їх цікавить лише стайня, за яку ці коні біжать, тому, що саме на стайні приймаються ставки. Через те, якби хтось із суперників посеред гонитви змінив прапор, уболівальники миттєво забули б про нього і тими самими викриками продовжували б заохочувати інших.

Таверни можуть бути небезпечним місцем. Там зазвичай бувають усілякі покидьки, а жінок, які там працюють, як відомо, можна винайняти для проституції. Окрім усього іншого, така жахлива репутація означає, що ці заклади будуть завжди під ковпаком у влади. Якось я чув, як одного необережного чоловіка перевдягнені солдати схопили в таверні. Який-небудь жевжик у цивільному підсідає до вас і починає в некоректних виразах критикувати імператора. Вам здається, що з ним можна бути відвертим, оскільки співбесідник почав першим, і ви вибухаєте викривальною промовою. Не встигнете й оком змигнути, як вас уже виведуть у кайданках, і ніхто не дізнáється, куди ви поділись.

Не захоплюйтесь азартними іграми. Римляни люблять азартні ігри, хоча це і заборонено законом, за винятком ігор на бенкетах і під час свята Сатурналій, коли навіть останній раб