Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

— Про це ми ще поговоримо, — пообіцяла Агнеса, щоб завершити розмову. — А тепер ходімо звідси. Тут не найкраще місце для бесід.

По дорозі додому Агнеса думала про те, яку дурницю зробила, удочеривши циганку, що виросла в таборі. З неї ніколи не буде пуття. Хоч скільки виховуй, погані схильності однаково візьмуть гору. Старий має рацію, потрібно якомога скоріше відправити дівчину до приватної школи й тим самим убити відразу двох зайців: прибрати її з очей геть і дотриматися правил пристойності. Суворість піде впертому дівчиськові на користь.

Того ж дня герцогиня написала листа директрисі школи, пообіцявши солідне пожертвування, та наказала гувернантці таємно зібрати вихованку в дорогу. Єдине, що турбувало Агнесу: чи варто підсипати Маріці сонний порошок, який дав незнайомець. Після тривалих вагань вона зрештою вирішила спершу випробувати снодійне на улюбленому собаці чоловіка.

Агнеса збиралася підсипати зовсім трохи порошку, та ненароком рука її здригнулась, і майже половина вмісту пляшечки просипалася в миску. Не встигла Агнеса й оком моргнути, як дог проковтнув приготовлене для нього м'ясо.

Наївшись, пес солодко позіхнув і попрямував на своє улюблене місце біля каміна. Поклавши голову на лапи, він улаштувався на ведмежій шкурі й мирно захропів. Увечері дог не прокинувся навіть заради прогулянки. Герцог не міг зрозуміти, що сталося з його улюбленцем, і вирішив на ранок показати його ветеринару. Тієї ночі Агнеса спала неспокійно. Кілька разів вона прокидалась і ходила дивитися на пса.

— У тебе золоте серце. Я й не підозрював, що ти так любиш собак, — пробурмотів крізь сон герцог, коли вона підвелася черговий раз.

— Я ж бо знаю, що ти упадаєш усією душею коло нього. Спи, — сказала Агнеса, а про себе подумала: «Звичайно, шкода, якщо пес здохне, та все ж таки краще отруїти його, аніж дочку, нехай і нерідну».

На ранок пес був бадьорий і веселий. Він радісно стрибав навколо хазяїна, стараючись лизнути його в обличчя. Агнеса заспокоїлася. Значить, старий не збрехав. Снодійне виявилось гарним. Шкода, що більше половини довелося потратити на собаку. Залишалося сподіватись, що порошку вистачить, аби дівчина проспала всю дорогу.

За сніданком герцогиня була надзвичайно люб'язна та лагідна з названою дочкою. Маріка навіть подумала, що вона була несправедлива до Агнеси.

— Повір, я ніколи не заподію зла ні тобі, ні будь-кому, — щиро сказала дівчина.

— Забудьмо про вчорашню незлагоду, — всміхнулась Агнеса.

— І ти відпустиш мене на острів?

— Я зроблю все, що буде для тебе благом, — ухилилася від прямої відповіді герцогиня.

Маріка по-своєму витлумачила її слова і з вдячністю вигукнула:

— О! Дякую! Ти не пожалкуєш про це!

— Сподіваюся, — відповіла Агнеса, стараючись не дивитись дівчині у вічі.

Порошок уже розчинився в какао, що його Маріка полюбляла пити вранці.

Карета рухалася по дорозі, все більше віддаляючись від столиці. Ліси чергувались із полями та луками. Час від часу на шляху зустрічалися сільця з охайними будиночками, біля яких паслися кози, а на подвір'ях, вишукуючи черв'яків, старанно розгрібали землю кури. Мирний сільський пейзаж тішив око. Яскраво зеленіли просторі ниви. Молоді вруна ще тільки набирали силу. Нинішнього літа природа прихильно ставилася до сходів, удень прогріваючи землю сонцем, а вночі щедро поливаючи дощем. Навіть у полуденну спеку в глибоких коліях під колесами чвакала грязюка.

Пасажири карети не милувалися красотами сільської природи. Чорноволоса дівчина, розкинувшись на подушках, міцно спала. Напроти неї куняла худорлява дама в чорному. Розмірене погойдування карети заколисувало її. Голова дами мало-помалу хилилася на груди. На вибоях вона прокидалась і знову всідалася рівно, згорда підібгавши губи, мовби хтось міг осудити її за хвилинну слабкість.

Ніколи раніше Азар не бачив учителя в такому піднесеному настрої. Зазвичай похмурий і скупий на похвалу Агрипа, виявляється, вмів усміхатися. Він навіть заходився мугикати собі під ніс нехитру мелодію, та, помітивши здивований погляд учня, тут же обірвав спів.

— У нас є чому радіти, мій хлопчику, — сказав він.

Азар глянув на вчителя із вдячністю. Зазвичай наставник не називав його так лагідно.

— Ця зграя м'якотілих скиглив, яких я раніше вважав братами, тримає мене за старого, що вижив з розуму. Вони готові плазувати перед дівчиськом, послали за ним човна, та я їм доведу, що вони рано ламають установлений порядок. Я ще не втратив сили, — старий потряс у повітрі сухим жилавим кулаком і з посмішкою додав: — Даремно вони сподіваються, що дівчисько на світанку вирушить на острів. Поки я живий, не бувати цьому!

Азар перебував у роздумах. Уже не один день у нього на язиці вертілося запитання, та він не насмілювався задати його вчителю. Зараз була саме нагода, і він зважився:

— Скажіть, учителю, якщо дівчина дійсно така сильна, як кажуть, хіба щось може завадити їй?

— Ти наслухався бридні Зосима про те, що визначене згори не можна змінити. Овва! Я недарма був Верховним Чародієм багато століть. Ти гадаєш, я відіслав її до школи? Нісенітниця! Вона туди не доїде, — Агрипа захихикав, ховаючи посмішку в бороді.

Він підійшов до кришталевої кулі й лагідно погладив рукою лискучу прохолодну поверхню. Магічний кристал був його єдиним і найвідданішим