Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

Агрипа звів руки. В кулі ледь помітно спалахнуло блакитне світіння, яке посилювалось і міняло відтінок. Поступово кришталь налився світлом. Азар щодня спостерігав за цим дійством, і щоразу його охоплювало хвилювання, коли він бачив неземне сяяння кристала.

— Дивись, — наказав Агрипа.

Юнак побачив плоскогір'я дивовижної краси та дорогу, що стрічкою вилася серед світлого, рідкого лісу. Вона йшла на підйом і раптом різко звертала, огинаючи велику улоговину. Впадина була така глибока, ніби хтось навмисно вичерпав її гігантським ковшем. Глинисті схили поросли травою та чахлим чагарником. Лиш одна, майже прямовисна стіна залишалася голою. Вона, мов решето, була подірявлена гніздами стрижів. Птахи стрімко носилися над улоговиною. Вони то залітали в гнізда, то стрілою випурхували звідти, вирушаючи на пошук корму для пташенят.

— Це Вересовий пагорб, — урочисто сповістив Агрипа, ніби назва могла щось значити для Азара.

Юнак мовчав. Він за досвідом знав, що ставити запитання безглуздо. Агрипа розповість рівно стільки, скільки захоче.

— Тут самозванка знайде своє останнє пристановище.

Агрипа провів руками над кулею і прошепотів заклинання. Магічний кристал помутнішав, а потім у ньому з'явилося зображення дівчини. Відкинувшись на оксамитові подушки, вона міцно спала. Від спеки в неї на лобі виступили бісеринки поту, мов крапельки роси на пелюстках троянди.

— Спить і більше не прокинеться. Бідолаха навіть не дізнається про те, що сталося. Просто зануриться зі сну, навіяного зіллям, в інший, вічний, сон.

Цієї миті, мовби в насмішку зі слів чародія, повіки дівчини здригнулись, і вона розплющила очі.

Агрипа різко подався вперед, так що ледве не зіштовхнув магічний кристал на підлогу.

— Прокляття! Ця дурна баба дала їй не весь порошок! — в люті вигукнув він.

Маріка розплющила очі й не відразу зрозуміла, де вона є. Було нестерпно душно. Вона напівлежала на короткому сидінні, так що ноги звішувалися на підлогу. Спина отерпла. Напроти дрімала мадам Стилет у незмінній чорній сукні з коміром під саме горло. А за вікном пропливав мирний сільський пейзаж.

Дівчина різко сіла. Гувернантка також стрепенулась і випросталась на сидінні, як аршин проковтнула.

— Куди ми їдемо? — стривожилася Маріка, хоча вже здогадалась, якою буде відповідь.

— Як? Ви вже прокинулися? — здивувалася стара діва.

— Куди ви мене везете? — перепитала дівчина.

— До школи. Вам має бути відомо.

— Ви навмисне приспали мене! Як ви посміли!

— Я тут ні до чого. Мне наказано вас супроводити, — манірно підібгала губи мадам Стилет.

Маріка була приголомшена. Вона не очікувала від Агнеси такого віроломства. Було б значно чесніше, якби вона відверто заборонила їй їхати на острів, але вона вчинила гірше, ніж найпідступніший ворог. Облудниця удала, буцім не проти, а сама підсипала сонний порошок. Значить, усі запевнення в любові були тільки порожніми словами! Дівчина згадала, як іще вчора всією душею вірила Агнесі, а та брехала, криючись під маскою співчуття.

Від образи Маріці стиснуло груди. Їй бракувало повітря. Але причиною була не духота в кареті. Дівчину душив біль від фальші та брехні тієї, кого вона вважала своєю названою матір'ю. Немає нічого тяжчого, ніж зрада близьких людей.

— Я нікуди не поїду, — задихаючись, видушила із себе дівчина.

Вона штовхнула дверці, але ті виявилися замкненими.

— На вашому місці я б не робила дурниць, — сухо сказала гувернантка. — Позаду їде лакей. Їм із кучером наказано за вами приглядати.

— Нехай вас буде хоч сотня, ви не зумієте піймати неводом ріку! — вигукнула Маріка.

Вона відчула гострий біль. У грудях наче розжарилася вогняна куля. Дівчина згадала, що такий же напад був у альтанці, коли Гліб не покликав її на бал.

Вогняна куля розросталася. Маріці стало страшно від того, що в грудях у неї пульсувала невідома стороння сила, яка не давала дихнути і прагнула вирватися назовні, їй хотілося зробити ковток свіжого повітря, та наглухо замкнена карета, розмірено похитуючись на ресорах, рухалася далі. Біль наростав і з кожною миттю ставав усе нестерпнішим.

— Зупиніть, — попросила дівчина.

Мадам Стилет удала, що не почула прохання. У відчаї Маріка на мить уявила, як колеса карети розлітаються врізнобіч. Їй здалося, ніби серце в неї розірвалося. Біль тут же відпустив, і дівчина без сил відкинулася на подушки.

Тієї ж миті карету сильно трусонуло. Мадам Стилет від поштовху злетіла зі свого місця й упала на підлогу, задерши догори худий зад і оголивши сухі литки. Вибравшись із такої принизливої пози, вона осмикнула спідницю й, суворо звівши брови, висунулась у вікно.

— Ви що, понапивалися? Чи думаєте, що везете мішки з картоплею?

Із канави рачкував лакей у заляпаній грязюкою лівреї. Йому пощастило менше, ніж гувернантці.

— Усе. Привал. Здається, приїхали, — почули вони голос кучера.

— Що все це значить?! — обурилася мадам Стилет.

— Далі не поїдемо. Доведеться ремонтуватися.

Пасажири вилізли з карети. Аварія виявилася серйозною. Задня вісь переломилася навпіл. Колесо відлетіло, і карета завалилася на бік. Кучер похитав головою:

— Не збагну, як це воно вийшло? Скільки живу, а такого не бачив. Це ж треба, щоб товстюча вісь, як прутик, хрусь — і надвоє. Без коваля тут не обійтися. Доведеться шукати найближче