Читати книгу - "Любов у спадок"

Сер Джеффрі не впорається зі справами в Нортумберленді. Забагато всього на нього налягло. Король вимагає ополчення для походу у Францію, а шотландці тільки й чекають, щоб кордони оголилися! Вони давно готують напад. Ви ж знаєте, ваш брат не надто знається на військових справах… — він щиросердно глянув на Родеріка та розвів руками: нахабство, мовляв, звичайно, з мого боку, але факт. — Ви-бо вмілий боєць, усі це знають. Я сам пам'ятаю, як ви завжди перемагали на турнірах… Загалом, сер Джеффрі розгублений. Він потребує вірної людини на кордоні, яка стримувала б шотландські банди. Він не має сили змінити батьків заповіт, але може сам дарувати вам нові землі.

— Цікаво, — замислено мовив сер Родерік, розглядаючи пергамент, який і досі тримав у руках. — Виходить, коли він налаштовував батька проти мене та плів йому небилиці про мою зраду в Ньюкастлі, тоді не відчував потреби у вірній людині, а зараз раптом відчув! Не потрібні мені його подачки!

Несподівано він грюкнув кулаком по столі, так що олив'яний посуд підскочив, жалібно забряжчав, і гнівно відкинув геть братового листа. Всі домашні замовкли, злякано дивлячись на господаря замку.

Нолліс вдавано байдуже споглядав усю цю сцену. Він тішився від душі. Ніщо так не цікавило його, як таємні порухи людської натури, коли раптом випливають назовні всі зачаєні бажання та образи. Варто тільки запропонувати людям те, про що вони давно мріють, трохи підлестити їхньому самолюбству, і вони стають слухняними знаряддями в твоїх руках…

— Все те давно вже в минулому, Роде, — розважливо зауважив Джошуа, котрий теж уважно слухав. — А це все-таки шанс.

— Не кажи мені про шанси, Джоше, — повернувся до нього Родерік. — Я не вірю Джеффрі!

— Може, він справді змінився? Згадай, він же так захоплювався тобою замолоду! — спробував угамувати його старий товариш.

Еріка спостерігала за батьком, і її занепокоєння дедалі зростало. Їй не подобався цей чоловік, цей Нолліс. Навіщо він зараз завів таку розмову? Вона бачила, що батько вже в тому стані, коли здатен накоїти дурниць або наобіцяти казна-чого. Таке вже бувало не раз. Прокляте вино!

— Він не захоплювався мною, а заздрив! — закричав батько, підтверджуючи її побоювання. — Гадаєш, не знаю, що саме він розповів батькові про мене та Ейлін?! Він вистежив нас, підлий тхір, і підніс батькові цю новину в такому вигляді, що я виявився мало не зрадником своєї країни! Імені його чути не бажаю!

Усі, хто сидів за столом, буквально застигли при цих словах. Руде дівчисько аж рота роззявило. Ах, он воно що, подумав Нолліс. Ну, тепер зрозуміло, чому двох братів пов'язує така ніжна «дружба». Втім, нескладно було здогадатися… Оце то Джеффрі!

Сер Родерік опустив голову, що враз стала важкою, на груди й замовк.

— Мілорде, що там у вас відбулося з братом, уже давно травою поросло, — вкрадливо мовив Джон, — але зараз він у доволі скрутному становищі. Я сам чув, як його милість просив графа Ланкастера, щоб той вплинув на короля та скоротив ополчення, котре Нортумберленд повинен надати його величності, однак Ланкастер затявся й аніруш. Сказав, що триває війна, королю потрібні люди… Тож графство залишається голим, як тополя взимку. А ну як наскочать шотландці, що тоді? Зрозумійте ж, йому конче потрібна людина, яка очолить оборону, за якою підуть люди. А хто впорається краще за вас?

— А тобі що до цього, Джоне? — запитливо підняв брову сер Родерік.

— Та маю інтерес… — нахабно посміхнувся Нолліс. — Либонь коли згадаєте, як я вам привіз гарну звістку, то й віддячите. Хтозна, як доля повернеться? — він підморгнув господареві замку. — Сер Джеффрі звелів передати, що допоможе відбудувати Тейндел, надішле сюди гарнізон. Замок-бо ваш саме на кордоні, може, й зручніше буде разом лупцювати голоногих дикунів?

Коли вимовив останню фразу, зрозумів, що трохи передав куті меду. У всіх миттю витяглися обличчя, а баба так глянула на нього, що мало діру в одязі не пропалила.

— Ми намагаємося жити у мирі з сусідами, — напруженим голосом промовив сер Родерік. — Але за пропозицію дякую. Мій брат уміє добирати собі слуг.

Нолліс голосно зітхнув. Дідько забирай! Не можна тут викликати підозр. Він повинен залишитися в цьому замку на цілу ніч як добрий друг, що приїхав із гарними вістями. Тоді зможе спокійно здійснити свій задум. Йому зовсім не хотілося марно втрачати своїх людей. Що не кажи, а Тейндел наскоком не взяти — це було зрозуміло відразу. Нолліс же не міг собі дозволити довгої облоги. Все потрібно вирішити за одну ніч.

— Ну, загалом, вибачте, якщо скривдив кого, — він скосив око на бабу, яка стежила за ним, ніби ворон за здобиччю. — Мені тільки звеліли передати…

Він узявся голосно сьорбати свою юшку.

— Дякую, господине! — він посміхнувся старій відьмі найчарівнішою посмішкою, на яку лишень був здатен, та карга й бровою не повела.

— То кажеш, шотландці знову готують набіг? — зненацька запитала Кетрін, пильно дивлячись на нього. — Знову на шляхах небезпечно?

— А коли вони його не готують? — щиросердно посміхнувся Нолліс. — І коли в нашому королівстві було спокійно на шляхах?

— Як же ви самі сюди дісталися? — не витримала, щоб не втрутитись Еріка. — Адже вас могли запросто вбити!

Вона так підозріливо свердлила його запитливим поглядом своїх величезних зелених очей, що Нолліс першої миті навіть розгубився. От дідько, втупилася, ельфійське поріддя! Втім, розгубився не тільки він. Власник замку набурмосився й суворо глянув на дочку з-під насуплених брів.

— Еріко! — пролунав його грізний вигук. — З якого це дива ти ставиш гостеві такі запитання?

— Я просто хочу знати, чому він приїхав сам, — уперто правила своєї