Читати книгу - "Заплакана Європа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Микола мав намір вступити у дебати, та раптово черга загойдалася, зашуміла, нею пройшовся нервовий буревій, за мить почали потихеньку відкриватися двері посольства. Людочка інстинктивно озирнулася, аби подивитися, чи не йде барига, і ніс до носу стикнулася з ним. Він пропхався крізь щільні ряди з жінкою середнього віку. Поставив її, наче ляльку, за Миколою, а Людочку потяг за собою.
– Колю! Колю! – кричала вона, тягнучи важку сумку, яку Микола щойно передав дружині на зберігання, вийнявши лише документи.
Він не чув Жужу, бо наказали заходити першій десятці. Юрба почовгала до входу. Чоловік зник із поля зору Люсі.
Він вийшов у образі бога-переможця, з широкою усмішкою. На порозі глибоко зітхнув, надів шапочку «фінський будиночок» й веселою ходою попрямував до дружини.
– Є! Людко, є віза! Можна хоч зараз їхати! – закричав, підхопив дівчину й закружляв із нею.
До щасливої пари підходили, цікавилися, що там і як, про що питають, чи комусь відмовляють. Людочці хотілося з усіма поділитися інформацією, але Микола був невблаганний.
– Зайдете самі, про усе дізнаєтеся, – відповідав хвалькувато.
До обіду встигли купити квиток на потяг до Гельсінкі, який мав вирушати о шостій вечора. Тепер сиділи в кафе й насолоджувалися першою перемогою. Людочка раділа, наче мала дитина.
– От, бачиш-бачиш, – щебетала. – А якби ми не просиділи цілу ніч, нічого б не було.
– Ти у мене взагалі бойова. Молодець. Я тебе кохаю, – промовив ніжно. Люда на мить засоромилася, що радіє з приводу від’їзду коханого, хоча мала б плакати-ридати. – А що, тобі дійсно погрожували? – запитав.
Жужа не второпала відразу, про що йдеться, насупила брови, мовляв, про що мова.
– Ну, з продажем місця в черзі… – пояснив Коля.
– А! – відчайдушно махнула рукою, витягла з кишені гроші, що їх дав дядечко-рекетир.
– То ти продала? – здивувався чоловік. – Чому так дешево?
Люда хотіла усе розповісти, але подивилася на годинник, що висів на стіні закладу, де вони проводили останні години перед розлукою, й перевела розмову на інше.
– Як тільки приїдеш, знайди можливість подзвонити, розкажеш, що і як, – помітно нервувала, порушуючи цю тему.
– Добре! – пообіцяв та потягнувся через столик, аби поцілувати кохану. – Я сумуватиму за тобою! – Людочці здалося, що він ось-ось заплаче.
– Тримай! – вона пересіла до Миколи на коліна, передала затиснену в долоні валюту і ніжно обняла його за шию. – Я тебе кохаю!
Вони сиділи так аж до четвертої, а тоді вирушили на вокзал.
Помахавши ручкою Колі, що стояв у вікні потяга, дружина відчула неабияке полегшення.
«Спочатку куплю квиток додому, а тоді піду на Невський по тістечка». Жужа обожнювала заварні тістечка, що їх продавали у спеціалізованих кондитерських магазинах тут, у Пітері. Вона не вперше відвідувала північну столицю. У дитинстві сім’єю гостювали раз на рік у далеких родичів, які мешкали на околиці. Тато завжди водив їх із мамою до кондитерської. Нічого смачнішого, ніж заварні тістечка «Полярна ніч», Людочка ніколи не їла. Придбала квиток і помчала до омріяного магазину по солодощі. Миколі б це не сподобалося, бо вважав, що їсти солодке – це вбивати себе. Тому Люся давно споживала улюблені страви, як то цукерки, печиво, торти та тістечка, лише напівлегально, таємно. І ось настав час «ікс», коли можна накупити смакоти і жерти, не ховаючись. Вау!
Люся Бабенко лежала на верхній полиці купе, біля неї пахтіла коричнева картонна коробочка з шістьма спокусливими тістечками всередині. Лишень потяг зрушив із місця, любителька солодкого відкрила боксик, роздивилася вкладені двома рядочками запашні кондитерські вироби – шоколадна глазур відблискувала й ніби промовляла: «Хіба я можу бути смертельно небезпечною?»
Людочка всміхнулася, взяла двома пальчиками перше тістечко, збиралася з’їсти всі шість іще до того, як вкладеться спати. Було безглуздо залишати їх на завтра, хіба ні? Передчуваючи божественну насолоду, відкусила перший шматочок, прожувала… але ковтнути не змогла. Її нестримно почало нудити, відклала спокусу та спробувала заснути. Їй це не вдавалося. «Щось тут не так, – не наважувалася висловити припущення, відганяла здогад і пояснювала свій стан несвіжістю тістечок. – Перевелася «Полярна ніч» зовсім. Тепер усе не таке, як у дитинстві», – міркувала, прислухаючись крізь неглибокий сон до стукоту коліс і дивних змін, які давали про себе знати млосною нудотою.
Знову вагітна– Будеш їсти? – запитала Олена, Миколина сестра, у Люсі.
– А що в тебе є? – запитанням відповіла та.
Олена демонстративно відчинила холодильник, Жужа вказала пальцем на відкриту консервну банку зі ставридою. Родичка подала дівчині бляшанку.
Жужа очікувала в квартирі Олени на дзвінок від Миколи, який перебував за кордоном уже три дні. Братова, прискіпливо прослідкувавши за тим, як Людочка їсть, без особливих передмов випалила:
– Ти вагітна?
Люся довго пережовувала черствий чорний хліб, пхала до рота масні шматки риби, ковтала з їжею емоції, що душили її. Коли впоралася, відповіла:
– Здається, так.
Олена пішла до кімнати й принесла невеличкий пакунок. Жужа сумно подивилася спочатку на пакет, що його кинула на стіл жінка, тоді на саму Олену.
– Пижма! – старша не вирізнялася багатослівністю. – Завариш… – зробила спробу продовжити, але молодша її перебила:
– Ні, не заварю. Я хочу цю дитину.
– Дуже вчасно! Подивися на мене… Навіщо мені троє дітей?
Людмилі не хотілося продовжувати бесіду. Її, вірогідно, почув Бог, бо відразу, як подумала: «Я не хочу про це розмовляти», – задзеленчав телефон. Олена прожогом кинулася до апарата, Людочка побігла за нею.
– Алло! Алло! – кричала у слухавку сестра, Люся намагалася вирвати рурку, але Олена пручалася й відштовхувалася. – Колю! Колю! Це ти? Алло! Алло! – звернулася до Жужі, знесиленої від боротьби за доступ до розмови. – Нічого не чути, щось там тріщить і тріщить, –
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заплакана Європа», після закриття браузера.