Читати книгу - "Чоловік з бонусом, Тая Стрельцова"

Не хотілося зовсім нічого з учорашнього дня: ні їсти, ні пити, ні виходити з квартири, ні відповідати на телефонні дзвінки, що лунали ось уже півдня сьогодні. Додому ще долетіла, тримаючись на злості. А потім і злість на Єгора, і сили покинули. Лягла на дивані, почавши тихенько плакати. Але чим ясніше усвідомлювала, що трапилось, тим голоснішим ставав плач.

Ліка навіть не пам’ятала себе ще у такому стані. Повністю розбита, розчавлена… Здається сил ледве вистачає, щоб дихати. І на серці, ніби тяжкий камінь лежить.

Як вийшло, що чоловік, який так неочікувано став для неї Всесвітом, так само миттєво пішов з її життя, лишивши після себе порожнечу? А діти? Єгор каже, що вони відкрились їй? Проте й сама Ліка відкрилась, як ніколи і нікому! Та її навіть не вислухали. Єгор навіть припустити не міг, що вона змінила думку, що з нею за ці не повні два тижні відбулось стільки змін, скільки за все життя не відбувалось. Ліка, ніби нові грані в собі відкрила, по-новому почала на світ дивитись. Стрес оголив її захист, її броню. І головне, що вона з цим змирилась, прийняла, не відчуваючи жодної небезпеки. А дарма…

Дідько! Ну, коли ж замовкне цей мобільний? Краще б розрядився! Потягнулась за рюкзаком, що лежав на підлозі біля дивану. Кинула його сьогодні вранці там, написавши Дарині, що захворіла.

Глянула на екран. Дзвонить Катерина. От подрузі Ліка якраз і не подзвонила. Ні з ким не могла говорити. Але, якщо Катя так наполегливо намагається з нею зв’язатись, треба відповісти, бо, напевно, хвилюється.

— Алло, — прохрипіла.

Навіть сама свій голос не впізнала.

— Ліка? Привіт! Що з тобою? Як ти? Дарина каже, що ти захворіла, — занепокоєно розпитувала подруга.

— Нормально все, — дивлячись у стелю, відповіла.

— Нормально? А з голосом що? Застудилась? — не повірила Катерина.

— Нічого. Мине.

— Ліка, ти в себе чи в Єгора? Допомога потрібна?

— В себе. А з Єгором все закінчено, — ледь виштовхнула зі здушеного горла слова, відчуваючи, як по щоці знов покотилась гаряча сльоза.

— Що? Ліка, що ти сказала?

Та підтвердити свої слова Ліка вже не мала сил. Сльози котились одна за одною.

— Ні, не може бути, — видихнула Катерина, почувши, як Ліка схлипує. — Що ж сталось?

— Я… Я не можу… Потім… — і відключилась.

Згорнулась у клубочок, так і затискаючи у руці телефон. Через кілька хвилин від Каті прийшло повідомлення. Але його Ліка не дивилась. Натомість відкрила папку з фото і гортала, переживаючи заново період, в якому був Єгор. Ось вони разом. Їм весело і добре. А це Ліка намагалась його самого сфотографувати, а він кривлявся і смішив її. От і фото з прогулянок, обсерваторії… А ось і її перші фото Матвія і Мирона. Істерика накрила з новою хвилею.

Як вони? Чи питають про неї? А що їм Єгор сказав? Що вона погана людина? Що не любить їх? Чомусь від цих припущень запекло в душі ще дужче. Гортала фото, дивилась на щирі дитячі посмішки і божеволіла від думки, що ніколи більше не піде з ними на дитячий майданчик чи в розважальний центр, як на наступних фото.

Боже! Розважальний центр! Вони ж збирались усі разом туди на День народження хлопців, який за кілька тижнів. Збирались учотирьох уже відриватись на батутах… Та тепер це все в минулому.

Закрила папку, бо не витримувала вже. Та в ту ж мить перед очима на заставці мобільного постало фото, зроблене у день повернення Єгора. Він, вона і діти. І всі усміхнені. Всього кілька днів тому, а ніби в іншому житті.