Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

— Чому це? Цікавило, — його брови злітають, дивиться на мене поблажливо. — Знаєш скільки таких чорних течок у мене зібрано за останні кілька років?

— Краще не кажи. Я тепер сто разів подумаю, перш ніж привести в дім когось зі своїх друзів. А тепер ходімо, мені ще до заліку готуватися.

— Цей Леонов безперечно добре на тебе впливає. Виглядати стала як нормальна людина, за голову взялася, — задумливо буркоче батько, виходячи із салону автомобіля.

— Тату! Припини, боже! І не треба так голосно, — шиплю я, озираючись увсібіч.

— Та не чує він, пішов уже давно, — глузує з мене батько.