Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кирило
— Радий, що ми домовилися, — каже Борис, простягаючи мені руку.
Я її тисну у відповідь і кажу те ж саме. Я справді радий співпраці. Мені цей контракт принесе кілька мільйонів, та і йому так само.
— До речі, запитати хотів, що за дівчина?
— Яка?
Я вдаю, що не розумію, хоча про кого він запитує, мені, звісно, ясно. Я помітив погляд, яким він окидав Кіру.
— Офіціантка.
— Чому ти вирішив, що ми з нею знайомі?
Борис з розумінням киває й усміхається.
— Вродлива вона, зараза… я б і сам заступився, але ти мене випередив. Так би, гляди, зараз сиділа в моїй машині.
Він сміється, і я теж усміхаюся. Крізь зуби, тому що його жарт мені несподівано не до вподоби. Не хочу навіть уявляти, що Кіра могла б погодитися сісти до нього. Усе ж таки, я жахливий власник навіть тоді, коли нас із жінкою пов’язують суто фізіологічні стосунки.
— Гаразд, гарного вечора, — каже Борис наостанок, і ми розходимося.
Я йду до автомобіля, думаючи про те, що далі. До себе я її кликав на емоціях. Побачив, як цей хрін із ресторану до неї причепився, а потім її очі перелякані, й не втримався. Тепер ось… не шкодую, зрозуміло, ні, просто…
Це хріново. Те, що мене так на ній повернуло. Я навіть закурюю біля авто, щоб довше не сідати всередину. Мені треба подумати, визначитись. Відігнати емоції на другий план. Цигарки мені допомагають, хоча я намагаюся не вживати. За кожного емоційного сплеску ними не користуюся. Виходить справлятися, але зараз просто хочеться. Тягне.
Я розумію, що подумати не вийде, коли дверцята заднього сидіння відчиняються і звідти вилазить Кіра. Вона ніяково переступає з ноги на ногу й на мене дивиться з-під опущених вій.
Може, і добре, що вийшла? Викличу їй таксі й відправлю додому. Все-таки, вона надто молодша. Мені не підходить, як я не намагаюся приміряти її поряд із собою. Не вдається. Я бачу поряд жінку, схожу на Ліку. Дорослу, освічену, яка вміє тримати обличчя. До сьогоднішнього дня врівноважену.
— Поділишся?
Вона киває на цигарку й подається вперед. Близько. Надто. Я вловлюю її запах. П’янкий, смачний, бажаний. У боксерах сіпається член, у грудях розганяється серце. Кіра надто близько. За якісь сантиметри від мене.
Я не люблю жінок, які палять. Якщо бути точним, терпіти їх не можу. Не збуджують, але чомусь зараз мені начхати. Я дістаю цигарку з рота й видихаю сірий дим їй в обличчя. Простягаю цигарку їй і чекаю, поки вона обхопить фільтр губами в тому самому місці, де його торкався я.
Її губи мажуть по моїх пальцях. Вона перехоплює цигарку, стискає губи на фільтрі, робить затяжку й закашлюється. Це ніхріна не сексуально, але я обіймаю Кіру за талію і притискаю до автівки. Впиваюсь у її губи жорстким поцілунком. Розсовую їх і проникаю в її рот язиком.
Мені добре. Мені, чорт забирай, охрініти як добре. Вона м’яка та податлива, пристрасна, жарка. Мене обіймає за шию й притискається сильніше. Якби не тактовне покашлювання Діми, я продовжив би її цілувати й чорта зо два згадав, де перебуваю.
Я усуваюсь першим, Кіра відводить погляд. У підлогу його ховає, але я вловлюю помітний рум’янець на її щоках.
— Сідай у машину, — наказую.
Ніякого таксі, звісно ж, не буде. У мене міцний стояк, у неї збуджений погляд. Безсумнівно, ми будемо трахатися.
Коли Кіра ховається в авто, я оглядаю територію та сідаю в автомобіль слідом. Так вже склалося, що демонструвати на людях свої стосунки мені не варто. Я керую величезним холдингом, і за мною часто їздять журналісти. Варто одному з них зробити світлину, як завтра я разом із такою бажаною Кірою опинюся на розвороті.
— Злякалася? — запитую, щоб розпочати розмову, хоча розмовляти мені хочеться в останню чергу.
Так вже вийшло, що Кіра дівчина проста, а мені не дуже хочеться пояснювати їй, чому ми перервалися.
— Злякалася?
— П’яного в ресторані.
Вона бентежиться. Червоніє. Адже явно подумала не про нього. Судячи з її реакції, про нього вона вже забула.
— Давно тут працюєш? — запитую.
Вона не схожа на офіціантку. Більше на дівчину по інший бік. Вона вміє поводитися, грамотно розмовляти, навіть постава в неї така, що я мимоволі задивляюся. Вона сидить рівно, плечі розправлені, груди вперед.
— Ні. Менш ніж тиждень.
Вона замовкає й квапливо додає:
— До цього в іншому ресторані працювала, але тут рівень інший, я ще вчуся.
Кіра відводить погляд убік. У вікно дивиться, поки я її розглядаю. Кожен вигин її ідеального тіла обводжу поглядом. Ні сантиметра не залишаю поза увагою.
— Кирило Вікторовичу, ми куди їдемо? — запитує Діма, дивлячись на мене в дзеркало заднього виду.
— Дім, погуляй кілька хвилин, — прошу в нього. — Недалеко тільки, ми недовго.
Дмитро виходить без запитань. Залишає салон автомобіля, ні слова не сказавши.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стань моїм першим, Адалін Черно», після закриття браузера.