Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс"

—Ілюзія. Я просто вбив тобі у голову, що ти не можеш поворухнути нижніми кінцівками, і ти послухалась. Людьми так легко керувати.

Я зціпила зуби, помічаючи його посмішку. Тепер він не здається мені таким милим, як раніше.

—Спробуй не рухатись. —він направив світлий потік кришталевих ниточок до моїх передпліч з опіками, яку почали на очах загоюватись. Не можу сказати, що це було надто приємно, але краще, ніж ще місяць лікувати болючі рани.

Коли Люцій опустив руку і сяйво зникло, я підбігла до дзеркала в кутку кабінету. Жодного рубця, сліду, навіть плямок не залишилось!
Я, звичайно, вдячна йому за це, але пробачати так швидко не збираюсь!

—Чому знову ти? Де Густав? Він же одягнув мені цей чортовий браслет, аби ніхто не міг нашкодити. —я підійняла зап’ястя, добряче труснувши ним. —Так чому його досі немає?

—Його Високість має справи, тому й відправив мене. Про те, що сталось у їдальні, йому вже відомо. —спокійно пояснив Люцій, а мною почало трусити. Як же він мене захистить, якщо вічно відправляє свого друга? —Не турбуй його більше такими дрібницями та йди відпочивати. Завтра у вас важке випробування з професоркою Доротті.

—Так значить!? —я дихала, мов оскаженілий бичок, а ніздрі роздувались з шаленою швидкістю. —Якщо йому байдуже на мене тільки через те, що я не його майбутня лялька, то я стану нею!

Лютик різко скочив з крісла та подивився на мене вбивчим поглядом. Його зіниці вмить стали вертикальними, а спина неприродно зігнулась.

—Правило перше, Орисіє. —прошипів чоловік, тихо рикнувши. Що це з ним? —Ніколи не будити дракона. І ти знову порушуєш його.

Важко зітхнувши, я кинулась до дверей. Він зовсім ненормальний!!!

Коли я опинилась у коридорі, на зустріч мені саме йшла одна з наставниць. Вона різко схопила мене за руку та потягнула на себе.
—Агов! Лапи свої прибрала. —я спробувала вибратись, але жінка тримала міцно і дивилась на мене, мов гадюка на здобич.

—Ще раз Нору принизиш і я власноруч тобі шию скручу. —точно змія. Вона навіть говорить, як зміюка підколодна.

—Ще раз свою Нору до мене підпустиш і я власноруч вам обом руки повикручую.

Жінка хмикнула, поправляючи чепчик, а я цим часом вправно висмикнула руку.

—Ти знаєш, хто вона? Та вона троюрідна сестра молодшого принца! Нора манерами з пелюшок навчена, а ти, вискочка недолуга, дорогу їй переходиш. Та одна скарга королеві, що її племінницю ображають, і тебе...

—Що мене? —рвучко обернувшись до жінки, я подала голову вперед. —Мені посрати хто вона! І манери свої вона вже показала у їдальні, штовхнувши мене. Тому або геть з дороги, або зараз і свою порцію відхопиш.

—Ти ту ніхто! —не припиняла сипати гидоти ця змія. —Просто подивись на себе, ти, опудало городнє!

Останні слова боляче полоснули щось всередині. Серце стиснулось, а очі защипало. Абсолютно кожен з них вважає мене як не товстухою, так недолугим опудалом.

—Геть з дороги. —грубо зіштовхнувши її, я швидким кроком попрямувала до своєї кімнати.

Я ніколи не була близькосльозою, але тепер, після усіх тих образ за декілька днів, хотілось вити.

—Ніколи! Я не покажу їм своїх слабостей. Ми вкотре повторювала собі до тих пір, доки не опинилась перед дверима кімнати.

Дівчатам не можна знати, як на мене впливають ці подїї. Хоч я і вважаю їх подругами, та все ж.

Зробивши два глибоких вдиха, я прочинила двері та широко посміхнулась.

—Ріша!

—Що сказав граф Люцій?

—Тебе виганяють?

Одна поперед одної почали волати дівчата.

—Все нормально. Перший раз — попередження.

Я втомлено сіла на ліжко Аріель та опустила обличчя у долоні.

—Що сталось? —запитала русалка, вмощуючись поруч. Ванесса продовжувала підпирати її обожнюване підвіконня, а Ци сиділа навпроти.

—Все добре, просто... —знову почала виправдовуватись я.

—Ти брешеш! Щось сталось, але ти не говориш нам про це. —вперто перебила вампірка і це було останньою краплею. Спочатку я видала тихий схлип, доки він не переріс у ридання.

—Я не можу більше так! —підіймаючи вологе обличчя, вигукнула. —З першого дня усі мене носом тичуть в те, що я не така, як усі. Без магії, кістки не випирають, не бліда, та ще й губи мої їм не подобаються!

—Ріш... —Аріель обережно поставила руку на моє плече, підсовуючись ближче.

—Я знаю, що ви сильніші в усіх планах. Але й я сюди проти своєї волі прийшла. Я хочу додому! —з новим завзяттям почала я. Ци мовчки пересіла до нас та обійняла мене, теж саме зробила і русалка.

Одна Ванесса задумливо дивилась у вікно, щось тихо шепочучи.

Коли вампірка різко повернулась до нас обличчям та схопила мене за руку, змушуючи підійматись, здивувалась не тільки я. Навіть мої несвідомі схлипи припинились.

—Годі жаліти себе! —крикнула вампірка, почавши трусити мене за плечі. —Ти обрана. Можливо, в майбутньому навіть станеш дружиною якогось графа. Але ти продовжуєш ігнорувати усі уроки, ведеш себе як дитина, несерйозно ставишся до цього світу. Тому з тебе й глузують! Годі вже, Орисіє. Годі давати їм привід. Стань кращою, доведи тупим драконицям, що ти набагато красивіша, розумніша та вправніша. Сукні шити любиш? Так чого ж ти тут? Створи щось зі свого світу і вкотре доведи їм, що ти набагато краща. —на одному подиху прокричала Ванесса, а я, як і дівчата, заклякла на місці. Її слова галопом скакали у моїй голові, штовхаючи на правильний шлях.