Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс"

Перед нами стояв розлючений Лютик, повільно опускаючи руки. Як тільки він це зробив, ми сповзли зі стінок та підлогу, важко дихаючи. І чому знову він? Чому не Густав? От якби принц побачив своїх наречених у такому світлі, їх би стало в ряди менше, а так він знову закрив на усе очі. І чому його браслет не працює? Невже вважає, що спалення живцем суперницею, це не надто небезпечно?!

—Шаіра, Орисія та Нора, за мною. —проричав Лютик, блиснувши очима.

Дівчата покірно опустили голови, уникаючи зустрічі поглядами з драконом, доки я вперто дивилась йому у вічі. Між нами було не менше чотирьох метрів, але я добре побачила погляд Лютика, що сковзнув по моїм грудям, брудній та трохи спаленій формі, а потім і по опікам. Тааакк, дорогенький, дивись, що зі мною ваші ляльки безголові роблять.

Люцій вийшов з їдальні, а дракониці вискочили за ним.

—Я зберу для тебе їжу. —тихо прошепотіла Ци, коли я проходила повз них.

—І так буде з кожною, —голосно мовила Лара, дивлячись на мене. —хто посміє чіпати мою подругу. Я, як майбутня дружина нашого принца, наказую усім присутнім й близько не підходити до Орисії!

Від такої палкої промови моє око почало сіпатись.

По-перше, вона ніяка не майбутня дружина Густава, аже він не дарма ж відбір улаштував. По-друге, своїм вчинком вона лише поповнила ряди моїх ворогів. А по-третє, виставила й себе не у кращому світлі. Та мені було до чортиків приємно, що така ж пустоголова лялька стала на мій бік. А все через що? Через те, що я говорила лестощі, які вона так бажала почути.

—Мосьє! —грізно крикнув біля дверей Люцій. —Мені вас довго чекати?

—Гер! Не розсипитесь. —з таким же лютим поглядом відповіла.

Вампірка легенько вдарила мене по шиї, одним поглядом благаючи замовкнути.

Закотивши очі, я підійшла до дверей та протиснулась між дверима та м’язистим Лютиком, що уважно спостерігав за кожним моїм рухом.

Ми прийшли у якийсь добре освітлений кабінет, з великими вікнами, високими полицями для книг та з широким столом.

Лютик підійшов до м’якого крісла та вмостився туди, розслабляючись. А дамам запропонувати стільця не хоче? Ми, між іншим, стоїмо тут троє у рядочок, мов винні цуценята.

—А тепер все по порядку. —на видиху сказав Лютик, заплющуючи очі.

—Їй не місце у... —почала кобиляча морда, ображено затикаючись, варто було дракону гепнути рукою по столу.

—Не вам вирішувати, прекрасна Нора, кому тут місце, а кому ні. Після усього, що сталось у їдальні, жодній з вас тут не місце.

—Вона штовхнула мене! —користуючись прихильністю Лютика, я зробила крок вперед.

—Станьте на місце, мосьє, я не дозволяв вам говорити. —після усієї почутої зарозумілості, мене знову накрило. Я стрімко наблизилась до столу та ледь не лягла на нього, наближуючи своє обличчя до цього противнючого дракона.

—Місце собаці вказуватимеш. —виплюнула я кожне слово, добряче поливаючи чоловіка своєю слиною. Краще так, ніж як ці дракониці, в усьому покірно його слухати.

—Та що ти? —відверто посміхався Лютик, здається, навіть забуваючи про існування дівчат за моєю спиною. —А якщо я доведу?

—Що саме? —трохи знітилась я, сповзаючи зі столу, але дракон різко схопив мене за зап’ястя та потягнув на себе.

—Що ти повинна мене слухати, вперта ти відьма.

Після цих слів його губи з шаленою швидкістю накрили мої уста. Я навіть пікнути не встигла, а його руки вже блукали м моїй спині. Різко випроставшись, я дала дзвінкого ляпаса Люцію, що вже зовсім знахабнів. Показово витерши губи рукавом та сплюнувши на підлогу, я стала на своє місце, а чоловік почав голосно сміятись. Погляди дівчат нічого не виражали, вони мовчки дивились у підлогу.

—Це ілюзія, Орисіє. Ілюзія! —прошепотів дракон, відкрито насміхаючись. —Для них не було ніякого поцілунку, я прикрив тебе від дівчат. Вони вважають, що зараз ти покірно стоїш між ними, а я читаю вам нотації.

—Ти мене прикрив? —вже декілька днів я живу з драконами, а досі дивуюсь їхній нахабності. —Та ти сам мене поцілував!

—Я дракон. Мені можна все. А от тебе після цього й заміж ніхто не взяв би.

—А мені не потрібен чоловік з крилами та хвостом.

Погляд Лютика трохи затуманився, а потім він мовив грізним голосом:

—Сподіваюсь, ви зробите висновки. Його Високості я нічого не розповім, якщо пообіцяєте, що більше такого не повториться.

—Обіцяємо! —в один голос мовили дівчата, а я скривилась через їхнє добровільне служіння чоловікам.

—Можете бути вільні. Орисіє, залишся.

Дівчата швидким кроком пішли до дверей, а я за ними. Ну це ж треба бути повною дурепою, аби хоча б не спробувати втекти звідси.

Вже біля самих дверей мої ноги неначе приросли до підлоги, а серце почало скажено калатати.

—Ти що робиш? Негайно припини!

На мій великий подив, Лютик послухався, припиняючи грати у свої ігри.

—Що це було? —запитала, повертаючись до нього обличчям. Ну, якщо вже розмови не уникнути, то спробую хоча б для себе користь знайти.