Читати книгу - "Королівство шахраїв"

Вілан похитав головою.

— Але хіба йдеться не про Інеж?

— Ні, йдеться про визначний план, пригадуєш? — фиркнула Ніна. — Викрадення Інеж у Ван Ека — це лише перша фаза.

Вони рушили назад до гробниці. У світлі ліхтарів Матаяс бачив, що Ніна мала здоровий колір обличчя. Можливо, добре, що вона відтяглася на злом будиночка біля озера, хоча фієрданець не міг не зважати на те, що один вартовий загинув під час місії, яка не мала на меті когось убивати.

Еліс заспокоїлася й сиділа, склавши руки на животі, та тихенько засмучено гикала.

Вона слабко спробувала зняти свою пов’язку, але Ніна зав’язала вигадливі вузли. Матаяс глипнув на Кувея, що влаштувався за столом навпроти неї. Шуанський хлопець лише здвигнув плечима.

Ніна сіла поруч із Еліс.

— Може, ти е-е-е... хочеш чаю?

— З медом? — поцікавилася Еліс.

— Я, гм... гадаю, у нас є цукор?

— Я люблю лише чай з медом і лимоном.

Ніна мала такий вигляд, наче збиралася пояснити крамаревій дружині, куди саме вона може запхати свій мед і лимон, тож Матаяс поспіхом утрутився:

— А як щодо шоколадного печива?

— Ох, я обожнюю шоколад.

Ніна примружила очі.

— Не пригадаю, щоб я дозволяла тобі брати моє печиво.

— Це заради доброї справи, — заспокоїв Матаяс, дістаючи бляшанку. Він купив печиво, сподіваючись змусити Ніну більше їсти. — Тим паче ти до нього майже не торкаєшся.

— Я зберігаю його на потім, — засопіла Серцетлумачниця. — А коли йдеться про солодощі, зі мною краще не сперечатися.

Джаспер кивнув.

— Вона наче дракон, що накопичує десерти.

Голова Еліс покрутилася під пов’язкою спочатку праворуч, а потім ліворуч.

— У вас усіх такі молоді голоси, — сказала вона. — Де ваші батьки? — Вілан і Джаспер вибухнули реготом. — Що в цьому такого смішного?

— Нічого, — підбадьорливо заспокоїла Ніна. — Просто вони ідіоти.

— Агов, — обурився Джаспер, — це не ми дісталися до твоєї схованки з печивом.

— Я нікому не дозволю нишпорити в моїй схованці з печивом, — підморгнула Ніна.

— Це точно, — сердито погодився Матаяс, відчувши водночас полегшення, що Ніна знову стала сама собою, і ревнощі, через те що саме Джаспер змусив її посміхнутися. Йому хотілося занурити голову у відро. Поводиться, як сп’янілий дурник.

— Тож, — сказав Джаспер, обіймаючи Еліс за плечі. — Розкажи нам про свого пасинка.

— Чому? — не зрозуміла Еліс. — Ви збираєтесь викрасти і його теж?

— Сумніваюся. Я чув, що він — справжні двадцять два нещастя, — глузував стрілець.

Вілан схрестив руки на грудях.

— Я чув, що він талановитий, а інші його не розуміють.

Еліс насупилася.

— Я його чудово розумію. Він не шамкає, не утинає нічого такого. Правду кажучи, його голос трохи нагадує твій. — Вілан здригнувся, а Джаспер склався навпіл від реготу. — І так, він дуже талановитий. Він вчиться музики в Белендті.

— Але який він? — не вгавав Джаспер. — Може, він зізнався тобі в якихось таємних страхах? Погані звички? Необдумані пристрасті?

Вілан посунув до Еліс бляшанку з випічкою.

— Візьми ще печивко.

— Вона вже з’їла три! — запротестувала Ніна.

— Вілан завжди гарно ставився до моїх пташок. Я сумую за своїми пташками. І за Руфусом. Я хочу піти додо-о-о-о-о-о-ому. — Еліс знову заголосила.

Ніна приречено гупнулася головою об стіл.

— Гарна робота! Я думала, що ми насправді матимемо хвилинку тиші, але пожертвувала своїм печивом заради нічого.

— Люди, ви що, раніше ніколи не мали справу з вагітною жінкою? — буркнув Матаяс. Він добре пам’ятав материні нездужання і зміну настроїв, хоча й підозрював, що поведінка Еліс могла не мати нічого спільного з дитиною, яку та носила. Він відірвав від однієї з розідраних ковдр у кутку смужку тканини.

— Ось, — сказав Джасперові. — Занур це у воду, щоб ми могли накласти прохолодний компрес. — Фієрданець присів і звернувся до Еліс. — Я збираюся зняти твої черевики.

— Чому? — не зрозуміла вона.

— Тому що в тебе набрякли ноги, а якщо їх розтерти, ти заспокоїшся.

— Ох, оце вже цікаво, — зауважила Ніна.

— Навіть і не думай.

— Пізно, — озвалася вона, розминаючи пальці на ногах.

Матаяс стягнув з Еліс черевики та сказав:

— Тебе не викрали. Тебе просто потримають деякий час. Завтра пополудні ти вже будеш удома зі своїм песиком і своїми пташками. Ти ж знаєш, що ніхто не збирається тобі нашкодити, правда?

— Я точно не знаю.

— Ну, ти не можеш мене бачити, але я — найголовніший з усіх тут присутніх, і я обіцяю, що ніхто тобі не нашкодить. — Навіть промовляючи ці слова, Матаяс знав, що, можливо, вони виявляться брехливими. У цій ямі, повній найотруйніших гадюк, що звивалися вулицями цього міста байстрюків, Еліс уже розтирали ноги, а на чоло їй поклали прохолодний рушник. — Тепер, — казав далі він, — надзвичайно важливо, щоб ти залишалася спокійною і не захворіла. Що допоможе тебе збадьорити?

— Я... я полюбляю прогулянки вздовж озера.

— Гаразд, можливо, ми зможемо прогулятися пізніше. Що ще?

— Я люблю робити собі зачіски.

Матаяс багатозначно глипнув у Нінин бік.

Серцетлумачниця насупилася.

— Чому ти гадаєш, наче я вмію поратися з волоссям?

— Тому що ти завжди маєш чудовий вигляд.

— Зачекайте, — вигукнув Джаспер. — Він що, поводиться чарівно? — Хлопець втупився поглядом у Матаяса. — Звідки ми знаємо, що це не самозванець?

— Може, хтось інший може зробити тобі зачіску? — неохоче озвалася Ніна.

— Ще щось? — поцікавився Матаяс.

— Я люблю співати, — повідомила Еліс.

Вілан несамовито захитав головою, промовляючи самими лише губами: «Ні, ні, ні».

— Мені слід поспівати? — з надією в голосі запитала крамарева дружина. — Баян каже, що я співаю достатньо добре, щоб виступати на сцені.

— Може, притримаємо це на потім... — запропонував Джаспер.

Нижня губа Еліс затремтіла, мов тарілка перед тим, як розбитися.

— Співай, — бовкнув Матаяс, — звичайно, співай.

І ось тоді почалося справжнє жахіття.

Не те щоб Еліс так погано співала, просто вона не змовкала ні на мить. Вона співала між укусами, коли їла. Співала, шпацируючи між могилами. Співала за кущем, коли їй знадобилося усамітнитися. Задрімавши