Читати книгу - "Королівство шахраїв"

— Можливо, таким від самого початку був Ван Еків план, — похмуро зауважив Каз, коли вони знову зібралися за стінами гробниці.

— Довести нас до божевілля? — поцікавилася Ніна. — Він працює.

Джаспер заплющив очі й застогнав:

— Диявольський план.

Каз подивився на кишеньковий годинник.

— Ніні з Матаясом час вирушати, ідіть. Якщо дістанетеся на позиції раніше, вам удасться поспати кілька годин. — Прибуваючи на острів та відпливаючи звідти, доводилося бути обережними, тож вони не могли дозволити собі зачекати до світанку, щоб зайняти свої пости.

— Плащі й маски знайдете в торговця хутром. Шукайте вивіску із золотим борсуком. Підійдіть якомога ближче до Ліду, перш ніж почнете роздавати їх, а тоді прямуйте на південь. Не стійте на жодному місці занадто довго. Не хочу, щоб ви привернули забагато уваги босів. — Каз по черзі зазирнув кожному в очі. — Потрібно, щоб усі були на своїх позиціях до півдня. Вілан на землі. Матаяс на даху «Імперії Комеді». Джаспер буде навпроти тебе, на даху «Аммберз готелю». Ніно, ти будеш на третьому поверсі готелю. У номері є балкон, з якого видно Худмедбридж. Переконайтеся, що у вашому полі зору нічого не заважає. Я хочу, щоб з першої ж миті ви не зводили очей з Ван Ека. Він щось плануватиме, і ми мусимо бути готовими.

Матаяс помітив, як Ніна крадькома глипнула на Джаспера, проте вголос вона сказала тільки:

— Жодних плакальників.

— Жодних погребінь, — відповіли всі.

Ніна попрямувала туди, де був пришвартований гребний човен. Каз із Віланом повернулися до гробниці, але перш ніж Джасперові вдалося зникнути всередині, Матаяс перегородив йому шлях.

— Що сталося в будиночку біля озера?

— Ти про що?

— Я бачив, як вона на тебе подивилася.

Джаспер ніяково викрутився:

— Чому б тобі не запитати в неї?

— Тому що Ніна переконуватиме, що з нею все гаразд, аж поки не страждатиме так, що й слова вимовити не зможе.

Джаспер торкнувся руками револьверів.

— Усе, що я збираюся сказати: будь обережний. Вона не... зовсім при собі.

— Що це означає? Що сталося в Гендріксовому будинку?

— Ми вскочили в халепу, — зізнався Джаспер. — Загинув чоловік.

— У Кеттердамі весь час гинуть люди. Просто залишайся пильним. Можливо, їй знадобиться дублер.

Джаспер стрімко рвонув до дверей, і Матаяс роздратовано загарчав. Він поспіхом кинувся наздоганяти Ніну, розмірковуючи над Джасперовим застереженням, але, відколи вона сіла в човен і він вивів їх до каналу, не зронив жодного слова.

Найрозумніше, що він вчинив відтоді, як вони повернулися з Льодового Двору, — віддав Казові залишки парем. Це було непросте рішення. Він ніколи не був певен, наскільки глибокою була порожнина всередині Каза, де проходила межа того, що він утне чи не утне. Утім, Ніна не чіплялася за Бреккера, і, коли у ніч завдання зі Смеетом вона залізла до Матаясового ліжка, він переконався, що зробив правильний вибір, оскільки — Джел знає — був готовий віддати Ніні все, що їй заманеться, аби вона тільки й далі цілувала його.

Вона висмикнула Матаяса зі сну, що мучив його, відколи вони повернулися з Льодового Двору. Однієї миті він блукав серед холоду, засліплений снігом, десь віддалік вили вовки, а наступної — він уже прокинувся, а поруч сидить Ніна, тепла та м’яка. Він знову подумав про те, що вона сказала йому на кораблі, коли парем найгірше стисла її у своїх лещатах: «Ти можеш хоча б подумати про себе? Я просто чергова причина, яка змушує тебе рухатися. Спочатку це був Ярл Брум, а тепер я. Мені не потрібні твої кляті присяги».

Він не думав, що Ніна насправді мала це на увазі, проте її слова переслідували його. Коли Матаяс був дрюскелле, він служив лихій меті. Тепер він це розумів. Але він мав свій шлях, свій народ. Він знав, ким був і що просив у нього світ. А тепер не був певен ні в чому, крім своєї віри в Джела й обітниці, яку дав Ніні. «Моє покликання — захищати тебе. Лише смерть звільнить мене від цієї присяги». Невже він просто замінив одну причину іншою? Невже шукав прихистку у своїх почуттях до Ніни лише тому, що боявся обрати собі майбутнє?

Матаяс зосередився на веслуванні. Цієї ночі їхні долі не вирішаться, а до світанку вони ще мають чимало встигнути. До того ж йому подобався нічний ритм каналів, ліхтарі, що відбивалися у воді, тиша, відчуття, що ти непомітно пливеш крізь світ, де всі сплять, ось у вікні змигнуло світло, хтось невтомний підвівся зі свого ліжка, щоб запнути штори або подивитися на місто. Протягом дня вони намагалися якомога менше припливати до Чорного Серпанку чи відпливати звідти, тому Кеттердам він вивчав саме так. Однієї ночі він мигцем побачив, як жінка в прикрашеній коштовностями вечірній сукні біля туалетного столика виймала шпильки з волосся. Ззаду до неї підійшов мужчина — її чоловік, як припустив Матаяс, — і захоплена своїм заняттям жінка повернулася до нього обличчям і всміхнулася. Фієрданець не міг описати біль, який відчув тієї миті. Він був солдат. І Ніна теж. Вони не були призначені для таких домашніх сцен. І все-таки він заздрив тим людям і їхній невимушеності. Затишному будинкові, спокою, коли вони сам на сам.

Він знав, що занадто часто запитує про це Ніну, але, коли вони висадилися неподалік від Східної Клепки, Матаяс не зміг примусити себе змовчати.

— Як почуваєшся?

— Досить добре, — зневажливо відгукнулася Ніна, поправляючи вуаль. Вона була вбрана в блискуче синє пишне вбрання Втраченої Нареченої, у ті самі шати, які вдягала тієї ночі, коли разом з іншими членами Покидьків з’явилася в його камері. — Скажи-но, дрюскелле, ти взагалі колись бував у цій частині Бочки?

— У Пекельних Воротах я мав небагато можливостей оглядати визначні пам’ятки, — озвався Матаяс. — Та й у будь-якому разі я б сюди не прийшов.

— Звісно ж ні. Стільки людей, що розважаються, можуть так вразити, що аж виб’ють із тебе фієрданця.

— Ніно, — тихо сказав Матаяс, коли вони йшли до торговця хутром. Він не хотів тиснути, але мусив знати. — Тієї ночі, коли ми заходилися коло Смеета, ти скористалася перукою і косметикою. Чому ти не перекроїла себе?

Вона здвигнула плечима.

— Так було швидше й простіше.

Матаяс помовчав, непевний, чи варто тиснути на неї далі.

Вони минули магазин із