Читати книгу - "Варта!Варта!, Террі Пратчетт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жоден болотяний дракончик не зміг би наводити страх на королівство — хіба що випадково. Ваймз подумав про те, скількох вбили спритні герої. Страшенна жорстокість — чинити так з істотами, єдина провина яких — з неуважності вибухати в повітрі, розриваючись на шматки. Та й взагалі — жоден дракон не припускався такої помилки двічі. Ваймз аж розлютився, думаючи про це. Раса… безталанників. Ось що таке дракони. Народжені для невдач. Живи швидко, помри з розмахом. Хоч вони й були всеїдними, але насправді живилися власними нервами, принижено борсаючись у жаху перед власною травною системою. Родина ледь приходить до тями після того, як тато вибухнув, аж тут якийсь впакований в обладунки покидьок чвалає болотом, щоб встромити меча в мішечок нутрощів, який і без того був за крок від самознищення.
Атож.
Цікаво було б подивитися, як славетні драконовбивці минулого виходили на двобій з великими драконами. Обладунки? Краще без них. Усе в будь-якому разі закінчиться однаково, але ваші рештки бодай не будуть запаковані у фольгу.
Ваймз не міг відвести погляд від неоковирного створіннячка. І тут до нього нарешті достукалася думка, що невпинно вимагала уваги впродовж цих кількох хвилин. Усі в Анк-Морпорку прагнули знайти лігвище дракона — принаймні порожнім. Ваймз точно знав, що шматки деревини на паличках тут не зарадять. Але часто кажуть, що злодій злодія піймає…[17]
— Чи може один дракон винюхати іншого? Ну, тобто знайти за запахом?
«Люба матінко! — писав Морква. —
Що тут коїться! Минулого вечора дракон спалив наш Штаб, і тут — о диво! — нам дали ще кращий. Це у місці, яке називають Псевдополь-Ярд, навпроти Опери. Серж. Колон сказав, що ми «круто піднялися» і суворо заборонив Ноббі продавати меблі. «Круто піднятися» — ще одна нова для мене метафора. Це як «замилювати очі», але вигадливіше.
Тут є чисті килими, щоб на них плювати. Сьогодні аж два загони людей намагалися потрапити на горище: шукали тут дракона — просто неймовірно. Порпатися в чужих клозетах і нипати по горищах — це ніби пошесть якась. Але ні до чого іншого люди й взятися не встигають, і серж. Колон каже, що коли робиш свій обхід і опівночі кричиш «Усе гаразд», поки дракон плавить вулицю — почуваєшся так, немовби щось недоговорюєш.
Тут десятки вільних спалень, тож я переїхав від пані Долоні. Мені було сумно, і там для мене спекли пиріг, але гадаю, що я вчинив правильно, хоча пані Долоня ніколи не вимагала платні за проживання, і це було дуже шляхетно, зважаючи, що вона вдова і має виховувати стількох донечок, та ще й надбати їм посаг тощо.
А ще я подружився з цим орангутаном, який постійно приходить уточнити, чи ми не знайшли його книжку. Ноббі називає його блохастим дурилом, бо той обіграв його на 18 у. о. у «Скапустити пана Цибулю». Це азартна гра в карти, я в таке не граю. Я сказав Ноббі, що азартні ігри заборонені актами (див. «Постанови»), а він сказав «відсохни», і, на мою думку, це порушення Статуту від 1389 року про норми поведінки, але я вирішив продемонструвати Розважливість.
Кеп Ваймз хворий. Його доглядає Леді. Ноббі каже, усі знають, що вона Психічна, але серж. Колон каже, що це просто через те, що вона живе сама у великому домі з купою драконів, а сама — Чисте Золото, бо добре вчинила з Кепом, притуливши його, хоч я не дуже розумію, до чого вона його тулила.
Сьогодні вранці я ходив гуляти з Ріт і показав їй у місті багато цікавих зразків ковальського мистецтва. Вона сказала, що це дуже цікаво. Сказала, що я геть не такий, як усі, кого вона раніше бачила.
Твій люблячий син Морква.
P. S. Сподіваюся, що з Мінті все гаразд».
Він обережно склав папірчик і запхав у конверт.
— Сонце сідає, — сказав сержант Колон.
Морква підвів погляд від воскової печатки.
— Це означає, що скоро ніч, — зауважив очевидне Колон.
— Так, сержанте.
Колон пробігся пальцями вздовж комірця. Рожевий колір його шкіри вражав: цілий ранок відшкрібав її, але люди все одно шанобливо трималися на відстані.
Дехто народжений для влади. Дехто її здобуває. А декому влада сама падає на плечі. Саме в цій категорії опинився зараз сержант і був від цього аж ніяк не в захваті. Колон знав, що от‑от настане хвилина, коли доведеться сказати, що вони виходять на патрулювання. Він не хотів виходити на патрулювання.
Натомість хотів знайти якийсь затишний підвал. Але становище зав’язує: якщо він лишився за старшого, то мав це зробити.
Його бентежила аж ніяк не самотність на вершинах влади. Бентежила вірогідність, що на вершинах влади його підсмажать заживо.
Крім того, Колон майже не сумнівався: якщо найближчим часом не зметикувати щось про дракона, Патрицій дуже засмутиться. А коли Патрицій засмучувався, то ставав дуже демократичним. Він знаходив вигадливі і болісні способи поширити цей смуток якомога далі. Сержант подумав, що відповідальність — страшна річ. Так само, як і жорстокі тортури. І наскільки він розумів, ці два поняття стрімко зближувалися.
Тому Колон відчув неймовірне полегшення, коли біля Ярду зупинилася каретка — дуже стара і пошарпана. Дверцята прикрашав вицвілий герб, а задню стінку — набагато свіжіший напис «Треба іржати, якщо любиш драконів».
З карети, скривившись, вийшов капітан Ваймз, а за ним — жінка, відома сержантові як Безумна Сибіл Ремкін. І нарешті за нею на повідці слухняно вистрибнув маленький…
Сержант Колон був надто знервований, щоб зауважити справжні розміри.
— Бодай би я скис! Вони отак просто вийшли і піймали його!
Ноббі, що сидів у куточку, підняв голову від дошки: до нього ніяк не доходило, що в інтелектуальній грі, яка передбачає блеф, майже немає шансів, коли супротивник невпинно всміхається.
Бібліотекар скористався з цієї нагоди і прихопив собі дві карти з-під низу колоди.
— Що ти верзеш? Це просто болотяний дракончик, — пояснив Ноббі. — А вона нічогенька, ця леді Сибіл. Справжня леді.
Двоє його товаришів озирнулися і витріщилися на нього. Невже це справді сказав Ноббі?
— Та годі вже вам! Чого б мені не розчовпати, хто леді, а хто ні? Вона мене чаєм пригостила — в порцеляновій чашечці, а стінки тоненькі, мов папір. І срібну ложечку дала, — промовив капрал тоном людини, яка зазирнула за верхівку соціальної піраміди. — До речі, я цю ложечку повернув, тож не треба на мене так зиркати!
— А що ти насправді робиш у свої вільні вечори? — запитав Колон.
— Тобі що до того? — огризнувся Ноббі.
— Невже ти дійсно повернув ложечку? — не повірив Морква.
— Трясця! — спалахнув Ноббі. — Так!
— Увага, хлопці, — сказав сержант, знаючи, що найгірше минуло.
До кімнати увійшли двоє. Ваймз позирнув на своїх людей звичним поглядом, сповненим фаталістичної зневіри.
— Мої підлеглі, — пробурмотів він.
— Гарно, — похвалила леді Ремкін. — Старий добрий загін простих рядових, еге ж?
— Що простих, то так, — сказав Ваймз.
Леді Ремкін підбадьорливо всміхнулася. Це спричинило дивні пертурбації. Сержант Колон, доклавши якогось надзусилля, зміг випнути груди більше, ніж черево. Морква став прямо, подолавши хронічну згорбленість. Ноббі аж трусився, відтворюючи солдатську виправку: випнув великі пальці рук, а вузенькі пташині груди роздув так, що ноги от‑от могли відірватися від землі.
— Я завжди думаю про те,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта!Варта!, Террі Пратчетт», після закриття браузера.