Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

     Внутрішній будильник спрацював рівно о сьомій і я автоматично підскочила на ліжку, з подивом роззираючись довкола. Де я - пригадала швидко, а потім і відкинулась назад на подушки. Шкода, що автоматичні налаштування в голові ще не прилаштувались, що я нині дама вільна, могла б ще поспати. Заснути вдруге мені не вдалось і довго ніжитись в ліжку настрою не було. Я пішла в душ, дорогою роздивляючись кімнату. Інтер’єр абсолютно гарномінює зі всією квартирою: багато сірого, багато каменю та бетону, лиш невеликі локальні кольорові акценти. Квартира багато може розповісти про свого господаря. Подумала про це і росміялася з власних думок. І що ж моя про мене говорить? Сьогодні вранці я прокинулась в оселі, що більше схожа на дім з мого минулого життя, ніж та халабуда в якій останній рік прожила. І жити там далі я вже не точно не буду. План на сьогодні – термінові пошуки іншої. На годиннику вже було майже дев’ять і я вирішила завітати на кухню, переконана в тому, що я тут одна - Гліб завжди приїздив у офіс до дев’ятої. Але не сьогодні. Господар сидів на тому самому місці, де полишила його вчора і в тому самому одязі. Хіба що замість ноута в руках телефон, а замість пива – чашка чаю.

       - Доброго ранку, - промовив він і одразу підвівся. – Кави чи чаю?

       - Доброго. Кави, будь ласка.

Гліб запросив мене жестом до барної стійки і відійшов чаклувати біля кавоварки.

       - Сьогодні ж вівторок? – запитала я все ще з подивом дивлячись на Гліба.

       - Так, вівторок.

       - А чого ти не на роботі?

       - Ввечорі їду на кілька днів у справах.

Відповів і замовк, ніби це могло пояснити його відсутність в офісі до моменті від’їзду. Гліб налив каву в чашку, додав цукру і трохи вершків з холодильнику – все як я люблю. З паперового пакету, що стояв на стільниці дістав круасани, профітролі та крем-брюле і всю цю розкіш роставив переді мною.

       - Смачного.

Я відпила ковток кави і від задоволення закрила очі.

       - Не знаю, що окрім крем-брюле тобі до смаку, тож обирай. В будинку на першому поверсі є кафе, якщо бажаєш чогось іншого  – зараз замовлю.

       - Ні, дякую все чудово, - трохи ніяковіючи відповіла я. – Кава ідеальна – саме така, як я люблю.

       - Я знаю.

Він долив собі чаю і влаштувався навпроти мене.

       - До того сараю ти не повернешся.

Я і сама не збиралась, та це було не питання, а тому і відреагувала передбачувано.

       - Ти забув у кінці речення знак запитання поставити.

       - Тому що це не запитання. Там не можна жити і крапка.

       - Так тебе туди ніхто і не запрошує! А за себе – сама вирішуватиму.

     - Я просто не бачу жодних розумних пояснень цій стуації. Розумію, чому не живеш в такій, - він махнув рукою вказуючи на свою оселю. – Але твоя…

       - Вона мене повністю донедавна влаштовувала. Це нові сусіди, до того проблем не було.

      - Аня, ти туди не повернешся - житимеш в нормальних умовах.  Якщо є фінансові проблеми – жодних питань. І повертайся на роботу.

      - Оце сиджу і думаю, чи довгий у тебе перелік забаганок і чому вони всі на мене спрямовані? Я сама вирішу всі питання, а фінансової проблеми у мене не існує. Змінити житло це розумна ідея і сьогодні я сама хотіла цим зайнятись. Щодо роботи – категоричне ні і ти знаєш чому.

Гліб знову трохи зашарівся, а я сховала посмішку - так дивно бачити як глиба криги змінює колір.

    - Тоді у тебе є вибір між іншою фармою та консалтинговою компанією. Обидва варінти дуже пристойні, - на цьому слові він чомусь спотикнувся. – Обох власників знаю особисто.

       - А є у мене вибір знайти роботу без твого благословення? Гліб, між нами нема нічого такого, щоб дало тобі право так лізти в моє життя. Якщо ти з якоїсь причини почуваєшся винним – тобі до психолога. І житло і робота – моя справа.

     - Добре, тоді хоча б шукай нову квартиру живучи тут. Мене до кінця тижня не буде, тож облиш нерозумну захисну позицію. Наші відносини вже не пов’язані з роботою і віднедавна трохи вийшли за межі суто формальних, - ховаючи очі на цих словах промовив Гліб. - Тож прийми цю пропозицію без непотрібних суперечок. Це розумно, логічно і не порушує етики в жодному з аспектів.

Резонно, розумію, та ненавиджу цю манеру переставляти людей як фігури на шахівниці.

      - Це дуже щедра пропозиція, але…

     - Ти її приймеш, - він трохи побуравив мене поглядом і додав. – Зроби мені таку поступку, поки не знайду психолога.  Будь ласка.

І чого два таких простих слова, приправлених ледь помітним усміхом загасили все невдоволення всередині мене? Я намагалась відшукати аргументи проти, але все що знаходила – вдячність і ніяковість.

      - До понеділка мене тут вже не буде, тож шукай мозгоправа швидше. До кінця тижня знайди, - пробурмотіла я ховаючи справжні емоції.

         - Дякую.

Мати Божа, шось дивне відбувається в цій оселі. Ні себе ні господаря не впізнаю. Я допила свою смачнющу каву і спогладала на крем-брюле, розуміючи що він запам’ятав це за один єдиний візит до кав’ярні в Празі. Сум’яття всередині мене викликало неабиякий дискомфорт і я сиділа на високому табуреті наче на голках. Гліб знову занурився в телефон і раптом не підвоячи від нього очей запитав: