Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

Дамір зітхає, він явно не радий гості. Утім, як і я. Евеліна поводиться абсолютно безцеремонно, хоч і намагається вдавати із себе нещасну дівчинку. Я, звісно, не сумніваюся, що за батьком вона сумує більше за мене, адже вона була його улюбленою розпещеною донькою, але до Даміра додому заявилася вона не просто так.

— Ви на шопінгу були? Що купили? — висмикує з моєї руки паперовий пакет із дитячого магазину так різко й несподівано, що я не встигаю відреагувати.

Зазирає всередину й усмішка сходить із її обличчя.

— Віддай, — відбираю пакет. Двісті разів встигла пошкодувати про те, що піддалася пориву й купила щось для дитини.

— Що це за дитячі брязкальця? У вас що… — переводить погляд із мене на Даміра й назад. — Ти вагітна, сестро?

— Це просто подарунок для подруги, що за квапливі висновки? — вимовляю роздратовано. — Вибачте, але я втомилася, сьогодні був надто нервовий день. Піду до себе.

Розвертаюся і швидко підіймаюся сходами на другий поверх. Нехай Дамір зі своєю гостею сам розбирається. Така злість на сестру бере, що не переказати. Я навіть не сумніваюся, що примчала сюди, щоб вивідати щось. Або їй Алієв подобається. Евеліну шалено складно зрозуміти, простіше в Англію пішки дійти. Занадто багато в ній хитрощів.

Прислухаюся до звуків у будинку. Трохи цікаво, що вони там із Даміром роблять. Судячи з того, що з дому ніхто не виходив, він її в нас на ніч залишив.

Зовсім не очікую, що до мене у двері хтось постукає. Дамір проходить, не дочекавшись запрошення.

— Твоя сестра в гостьовій спальні на першому поверсі залишиться. Сподіваюся, ти не проти.

— Тобі справді важлива моя думка? Це твій дім, що хочеш, те й роби, — дратуюся, що не виставив її.

Даміру така відповідь не до душі. Обличчя відразу суворим стає, щелепи стиснуті. Чекаю, що знову сперечатися почнемо, але він лише мовчки киває й залишає мою спальню.

Падаю на матрац, долонями живіт накриваю.

— А я ж готова була йому про тебе, малюче, розповісти. Але наш татко такий дурень. Усе ж без нього краще буде. З ним занадто складно все.

***

Уранці прокидаюся пізно. Телефон пищить, нагадуючи прийняти вітаміни для вагітних. Тішуся, що не нудить і почуваюся я досить таки бадьорою.

Спускаюся на перший поверх у пошуках чогось смачненького. Марія Андріївна вже, напевно, наготувала для мене купу всього, але запізно згадую про сестру, яка залишилася в нас на ніч. Вона сидить за накритим столом, щось у телефоні клацає.

— Доброго ранку, — вимовляю стримано.

Надія на те, що нас зблизить спільне горе й ми нарешті станемо справжніми сестрами, тане на очах. Евеліна підіймає на мене свій погляд, хмикає, підносить чашку кави до губ.

— А ти добре влаштувалася, сестро. Я чула, як Дамір уранці з кимось телефоном обговорював купівлю вертольота. Ми з мамою скоро на вулиці залишимося, а ти в шоколаді. Ти в курсі, що твій чоловік хоче будинок наш продати з молотка?

Я опускаюся на стілець, займаю місце навпроти Евеліни. Мені її слова в бік Даміра неприємні. Що б там між нами не було, але він справді намагається залагодити справи нашої сім’ї, хоча це взагалі не його турбота. Він міг би залишити Алевтину й Евеліну з кредиторами розбиратися удвох.

— Я в курсі татових боргів, Евеліно. І того, що грошей від продажу майна ледь вистачить, щоб розрахуватися з ними — теж. А відсотки капають щодня. Ти ж у нас юрист, маєш такі тонкощі розуміти, — вимовляю уїдливо, не зводячи з неї погляду.

— У Даміра твого бабла купа, ти не можеш попросити його залагодити всі справи без цього розпродажу? Уяви, як на нашу сім’ю дивитися будуть! — скрикує вона, від злості червоніє. — Та я із сорому згорю, якщо люди дізнаються, що наш будинок на аукціоні виставлено!

— Переїжджай в інше місто. Або країну. Там точно всім буде байдуже, як продали твій будинок.

— Ти завжди була егоїстичною, Еліно. Сама влаштувалася на всьому готовому, а на інших плювати.

— Нагадати тобі про те, що ти сама відмовилася від шлюбу з Даміром?

Сестра сіпається, втрачаючи байдужий вираз обличчя на секунду. Але повертає собі спокій швидше, ніж я встигаю розгледіти її емоції.

Її безпідставні звинувачення страшенно злять. Не їй мені говорити про це.

Де вона була, коли мене в школу-інтернат для дівчаток відправили? Купалася в батьківській любові й увазі? Проводила з батьком усі свята!

Сестра відкладає вбік телефон, схрещує руки на грудях, відкинувшись на спинку стільця. Її вираз обличчя нічого доброго не віщує.

— А у вас із Даміром, до речі, усе добре? Я помітила, що ви в різних спальнях живете.

Обличчя в жар кидає, коли вона говорить про це. І як тільки дізналася? Невже нишпорила будинком, поки нас не було?

— У його спальні взагалі немає твоїх речей. Ви посварилися? Чи він тебе не хоче? Він узагалі торкався до тебе з дня весілля? Чи про мене весь цей час мріяв?

Здається, мої здогадки вірні. Або… Що як вона до нього вночі в спальню пробралася? Або коли я в Англії була, вони спали разом…