Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"

— Іду, лише все ж нарешті перевдягнуся, — Назар теж посміхнувся у відповідь та пройшов до кімнати. Засунувши руку в кишеню, він дістав звідти парфуми. Абсолютно сконфужений таким проханням, чоловік спочатку покрутив флакончик в пальцях, а потім все-таки вирішив відкрити його і понюхати. І в той момент його наче прошило струмом, адже він з легкістю впізнав аромат одеколону свого молодшого керівника.

— Алло, — якимось надто втомленим голосом відповів Дмитро, хоч і намагався бути радісним.

— Привіт…— трохи зніяковіло сказала Марта, бо ніколи раніше не чула від нього такого тону.

— Не знаю, за що мені таке щастя. Думав, цей день буде абсолютно гівняним, але ти його врятувала.

— Ну…це…мило.

— Не вірю, що ти мені подзвонила. Сама. Перша. Щось сталося?

— Та ні, нічого, — Марта зручніше вмостилася на своєму старенькому мʼякому кріслі, яке зручним назвати взагалі було неможливо.

— Невже ти вирішила просто так зі мною поговорити?

— Просто так, — тихо відповіла дівчина і відчула, як червоніють її щоки. В руках вона продовжувала тримати парфуми.

— Знала б ти, як я скучив, — вже ласкавішим тоном заговорив Дмитро, — все б віддав, щоб зараз побачити тебе.

— Мені приємно, — відповіла вона і мимоволі посміхнулася. 

— Ти посміхаєшся? Невже? — чоловік голосно засміявся.

— Що? — Марта почервоніла ще сильніше, — звідки ти знаєш?

— Відчуваю, люба, відчуваю. Ти можеш бути хоч в Антарктиді, але я все одно буду відчувати твої емоції.

— Там надто холодно, — серйозним тоном сказала Марта, що в цій ситуації було не дуже доречно і це ще більше розвеселило Дмитра.

— Давай зустрінемось? Сьогодні. Та ні, зараз же.

— Мені здалось, що ти дуже втомлений. Я просто…

— Для тебе ніколи. Все, чекай на мене, — і не встигла Марта нічого відповісти, як Дмитро закінчив розмову.

Вона повільно опустила телефон і відчула, як всередині наростає хвилювання. Щойно вона погрузла у свою дурну брехню ще більше. Адже виправдовуватись доведеться і перед Дмитром, розповідаючи, як її батькові сподобались парфуми, чого насправді взагалі не було. І перед очима знову стояла Рита, що звинувачувала дівчину у зраді. Марта підірвалась з місця і почала ходити туди-сюди по кімнаті. В той момент їй все здавалось неправильним і помилковим. Але врешті вона почала розуміти, що всередині наростає якась радість і приємне хвилювання від того, що зараз вона зустрінеться з Дмитром. І не пройшло й пʼяти хвилин від цього усвідомлення, як у двері постукали. У Марти затряслись руки, але набравши побільше повітря в легені, вона видихнула і пішла відчиняти.

— Для найкращої дівчини, — чоловік вручив їй невеликий, але гарний букет квітів.

— Яка година… де ти ще знайшов таку красу? — Марта зашарілася.

— Не буду розкривати свої секрети, — Дмитро легенько провів долонею по її щоці, — це твоя квартира? Дуже сумно, — він пройшов до кімнати і назад.

— Мені поки що все підходить, — вона байдуже знизила плечима і пішла поставити квіти у воду.

Марта вирішила обірвати трохи листя, щоб у вазі були лише голі стебла, тому трохи затрималась за цією справою на кухні. Але Дмитро не хотів на неї чекати, тому теж прийшов туди і обійняв дівчину ззаду, зарившись носом у її волосся.

— Ти чудово пахнеш.

— Дякую, — розхвилювалась Марта, бо думала, що зараз якраз він почне згадувати про парфуми. Тільки Дмитро був так сильно захоплений нею, що йому було байдуже на все на світі.

— Я кожного дня мрію про те, щоб кожен мій вечір проходив отак, — він однією рукою відкинув її волосся на один бік, оголюючи шию. Холодні губи торкнулися надто гарячої шкіри Марти, бо вона шалено хвилювалась і ніяк не могла себе опанувати. Тому від цього дотику дівчина трохи сіпнулась.

— Вибач… — сказала вона і прикрила очі, щоб трохи заспокоїтись.

— Ти далі боїшся, — прошепотів Дмитро їй на вухо.

— Ні, — так само пошепки відповіла Марта, продовжуючи стояти із заплющеними очима.

Дмитро розвернув дівчину до себе, від цього вона впустила ножниці, якими обрізала листя, на підлогу. Деякий час вони дивились одне одному в очі, поки раптово у її квартирі, та як було видно, майже у всьому районі не зникло світло.

— Чому я не здивований, — Дмитро тихо засміявся.

— Таке вже не вперше, — Марта закотила очі, — зараз я піду принесу свічки.

— Не треба, — він зупинив її, міцніше притуливши до себе. Його серце билося в шаленому темпі. Чи це Марті тільки так здавалося, бо її наче й зовсім зупинилося від хвилювання. Повисла тиша, яку порушувало лише їхнє дихання. Хоч і було вже досить темно, та все-таки трохи розгледіти Дмитра Марта змогла. Знову його неслухняне воллсся… і довго не вагаючись, вона запустила руку в його кучері, щоб трохи прибрати їх з чола. А чоловік наче й чекав чогось, схожого на знак, бо в ту ж мить почав засипати шию дівчини поцілунками. По спині Марти пройшовся мороз, який швидко змінився вже знайомим відчуттям тепла в животі, що починало розходитись по всьому тілу. Вона заплющила очі і вже свідомо піддалася цим відчуттям. З шиї чоловік, ніжно проводячи губами по шкірі, піднявся до щоки, а потім в пориві почуттів пристрасно поцілував Марту. І в цей момент в її голові стерлися всі кордони, всі хвилювання зникли і більше вона ні про що не думала, лише про Дмитра.