Читати книгу - "Холодна ніжність, Уляна Пас"

У цей момент мені кортить істерично розсміятися. Просто більш абсурдної ситуації в моєму житті ще не було. І що на все це я маю відповісти? 

Вирішую змовчати, тому що слів немає. Я все ще сподіваюся на Яра, але розумію, що він не всемогутній і не зможе протистояти нашим батькам. Останнє, чого я хочу – це його підставляти під удар.. 

Повернувшись у кімнату, довго міряю її кроками. Ходжу з кутка в куток і не знаю, як вчинити. Треба тікати, поки батько не дізнався про одруження з Алексом, але як, якщо я наче у в'язниці зараз? Впевнена, що за ворота мене ніхто не випустить. 

Практично втративши надію, я готова сама піти до Олега і все розповісти. Мені здається, що він не такий жорстокий, як мій батько, і не вб'є мене на місці. 

Йду до дверей, відчиняю їх і застигаю, тому що бачу на порозі Яра. 

– Куди зібралася? – питає сухо.

– Здаватися, – шепочу. 

– Не поспішай так, – він заштовхує мене назад у кімнату і зачиняє двері. – У нас дуже мало часу. План такий – зараз ти вдаєш, що втратила свідомість, а я відвезу тебе в лікарню. Звідти зможеш втекти. Сподіваюсь, акторська майстерність у тебе не кульгає. 

– От зараз і перевіримо, – кажу. – Дякую, Яре. Ти єдиний, хто на моєму боці. 

– Я не хочу, щоб ти постраждала, Алісо, – відповідає серйозним тоном. – Ти по вуха у лайні зараз, тому спробуємо витягнути тебе з нього. 

Яр встигає це договорити, коли двері в кімнату відчиняються. Я встигаю помітити, що зайшов Олег, і розумію: діяти треба просто зараз. 

Уявлення не маю, як там моя акторська майстерність, але свідомість втрачаю ефектно. Закочую очі та падаю просто в обійми Яра. Відчуваю його руки, а тоді він мене піднімає. 

– Що відбувається? – кричить Олег, а мене кудись несуть. – Що з нею? 

– А я звідки знаю? – цідить Яр. – Треба їхати в лікарню! 

Тішить те, що Олег йому не перечить. Мабуть, моє життя таки має якесь значення, якщо хресний так розхвилювався. Ну звісно, треба ж заміж мене віддати. А якщо навернусь, хто замість мене під вінець піде? 

– Господи, що сталося? – чую зляканий голос Світлани, а тоді відчуваю, як Яр виносить мене на вулицю. Ще кілька секунд – і він обережно опускає мене на заднє сидіння автомобіля. 

– Я везу її в лікарню, – говорить Олегу. 

– Охорона буде позаду, – відповідає хресний. – Очей з неї не спускай! 

У мене шкіра сиротами вкривається від цих слів. Ще раз переконуюсь, що Яр отримає за моє зникнення по повній програмі. Отже, треба зробити все так, щоб про його причетність ніхто не здогадався. 

Чую, як гримають двері, і брат сідає за кермо. Добре, що в машині ми лише удвох і є можливість поговорити. 

– Молодець. Навіть я повірив, що ти знепритомніла, – хмикає і залишає двір. 

– Я старалася, – кажу. – Що тепер, Яре? Охорона їде за нами. 

– Забери оце, – він кидає на заднє сидіння сумку з речами, а коли переглядаю її, розумію, що це мій одяг. Отже, Яр встиг побувати у мене вдома. – У сумці квитки на літак. Через дві години ти маєш бути на борту. 

– Круто! А як я туди дістанусь? – питаю. 

– Усе дуже просто, – дивиться на мене у дзеркало заднього виду. – На наступному повороті я влаштую невеличку ДТП. У тебе буде щонайбільше хвилина, щоб пересісти в авто, яке там уже чекає. Моя людина відвезе тебе в аеропорт. 

– А ти? – питаю злякано. 

– Буду відвертати увагу охорони, – хмикає, а от мені щось зовсім несмішно. 

Коли Яр просить пристебнутись, роблю це одразу. Автомобіль набирає швидкість, і машина охорони добряче відстає. Я розумію, для чого він це робить, і дуже боюсь того, що буде далі. 

– Тримайся! – кричить і на повороті скеровує автівку просто в дерево на узбіччі. Пізно розумію, що сам Яр не пристебнутий і може сильно постраждати. 

– Яре! – кричу на все горло, але вже пізно. 

Усе навколо перетворюється на один суцільний кошмар. Чую тріск скла і скрегіт металу. А тоді удар і сильний поштовх вперед. Пасок боляче впирається в тіло, але таки рятує мене від сильних пошкоджень. 

– Яре, – шепочу, коли аж занадто тихо. Мене лякає це, та ще більше лякає закривавлена голова брата, що лежить на кермі. Він не відповідає і не рухається…