BooksUkraine.com » Бойовики » Аптекар 📚 - Українською

Читати книгу - "Аптекар"

129
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Аптекар" автора Стефані Маєр. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 142
Перейти на сторінку:
він мертвий, — прошипів чоловік, — ти жалкуватимеш, що теж не померла. Я змушу тебе благати про смерть.

Вона майже фуркнула. Бандит ударить її кілька разів — можливо, а якщо має хоч грам креативності, то, можливо, трохи поріже, а потім — застрелить. Він і гадки не має, як завдавати та зберігати справжній біль.

Але його погрози таки про дещо їй сказали: вочевидь, він хотів, щоб Деніел жив. Отже, хоч щось їх поєднує.

Хай там як, а на цю мить опір був контрпродуктивним. Їй було потрібно, аби він гадав, що вона вийшла з гри. Вона потребувала, аби він послабив пильність. І їй потрібно було повернутися до свого комп’ютера.

— Деніел у наметі, — показала вона підборіддям, не опускаючи рук. — У нього все гаразд.

Бетмен ніби поміркував над цим трішки.

— Добре, Ейнштейне, дами вперед, — гаркнув. — Слідом.

Він показав на намет.

Пес гаркнув у відповідь і підійшов до неї. Він тицьнув її носом у стегно, а потім хапнув.

— Ой! — жалісно вигукнула, відскакуючи.

Пес став за нею й знов тицьнув її.

— Просто йди повільно і спокійно до свого намету, і він тебе не чіпатиме. Не переймайся, — мовив він весело, — люди не надто добрі на смак. Він не хоче тебе з’їсти. Хіба що коли я йому накажу.

Не зваживши на глум, вона поволі пішла до вкритого запоною хідника.

— Не запинай, щоб я міг бачити, що коїться всередині, — наказав він.

Брезент став грубим через кількашаровий пінопласт. Вона завернула його якомога далі. Усередині була майже суцільна темрява. Екран на її комп’ютері блимав білим у темряві, а монітори світились блідо-зеленим. Знаючи, які в нього обриси, вона вирізнила Деніела під ковдрою тільки за кілька метрів, його груди рівно здіймались та опускались.

Запала тривала тиша.

— Хочеш, щоб я… увімкнула… світло? — спитала вона.

— Так, тримай.

Вона відчула, як він підійшов, ставши за нею, і як холодне кільце від пістолета притискається до її зашийку, точно на лінії росту волосся.

— Що це? — пробурмотів він.

Вона стояла, випроставшись, поки він рукою в рукавичці торкався шкіри поряд із пістолетом. Спочатку запитання її спантеличило, але потім вона зрозуміла, що він помітив там шрам.

— А, — промукав він і опустив руку. — Добре, де вимикач?

— На столі.

— Де стіл?

— Метрів зо три углиб, праворуч. Бач, там комп’ютерний екран.

Чи зніматиме він протигаз і знову вдягатиме захисні окуляри?

Пістолет більше не тиснув. Вона відчула, як він відійшов від неї назад, хоча пес досі стояв, уткнувши носа їй у зад.

Почулось, як щось глухо ковзає по підлозі. Глянувши вниз, вона побачила, як товста чорна мотузка з найближчого світильника, звиваючись, проповзла повз її ногу. Вона почула стукіт, коли світильник упав, але не чутно було, щоб билося скло.

Він протягнув світильник повз неї, потім клацнув вимикач. На частку секунди вона сподівалась, що він розбив світильник, але за мить той повернувся до життя, засвітившись.

— Пильнуй, — наказав він собаці.

Знову пес загарчав, а вона випросталась і не ворушилась.

Він ступив у намет, освітлюючи дорогу перед собою. Вона бачила, як по стінах миготить великий промінь, а потім завмер посередині.

Він зайшов у кімнату, крокуючи звивисто й абсолютно безшумно. Безперечно, у цього чоловіка безліч усіляких навичок та вмінь. Він обійшов тіло на підлозі, пильнуючи кутки, мабуть, видивляючись зброю, а потім звернув нарешті увагу на Деніела. Сівши навшпиньки, підняв край ковдри, огледів закривавлені фіксатори та штатив, потім кинув оком на монітори і з хвилину за ними спостерігав. Поставивши світильник на підлогу, він направив світло на стелю, щоб світло поширилось якнайдалі. Нарешті він, простягнувши руки, обережно зняв протигаз з обличчя Деніела і поклав на підлогу.

— Денні, — почула, як він шепоче.

Розділ 8

Бетмен, знявши чорну рукавичку з правої руки, притулив два пальці до сонної артерії Деніела. Нахилився, щоб послухати, як Деніел дихає. Вона оглянула руку того, хто на неї напав, — біла шкіра, пальці такі довгі, ніби мають зайву фалангу. Вона здавалась такою знайомою.

Бетмен обережно потрусив Деніела за плече, мовивши голосніше:

— Денні?

— Він під дією снодійного, — озвалась вона.

Він рвучко повернув обличчя до неї, і хоч вона не мала змоги побачити, але відчувала його пильний погляд. Раптом він скочив на ноги і кинувся до неї. Схопивши її за руки й здійнявши їх над її головою, він наблизив своє обличчя у протигазі до її обличчя.

— Що ти йому зробила? — закричав він.

Її занепокоєння безпекою Деніела вмить здиміло. У Денні все буде пречудово. А турбуватись їй зараз треба про себе.

— Йому не зле, — відповіла вона спокійно, облишивши прикидатись скривдженою мадам. — Години за дві він прокинеться після снодійного, чудово почуваючись. Я можу розбудити його раніше, якщо хочеш.

— Навряд, — гаркнув він.

Вони кілька хвилин змагались поглядами, і вона не була певна, перемогла вона чи поступилась у цім змаганні. Адже бачила лише власне обличчя, що відбивалось у протигазі.

— Гаразд, — мовив він. — Час знайти тобі місце.

Одним рухом він загнув їй руки за спину, міцно стискаючи зап’ястки правою рукою без рукавиці, тримаючи, мабуть, у лівій пістолет. Він вів її до кімнати, до складаного стільчика біля столу, а вона йшла покірно. Поряд відчувалось, як гаряче та важко дихає пес, ідучи просто за ними.

Вона на 70 відсотків була впевнена, що спроможеться вивернути руку так, що каблучка з шипами на її лівій руці притиснеться до його шкіри, але навіть не спробувала це зробити. Хоч як небезпечно, їй Бетмен був потрібен живий. У складеній нею картині того, що коїться навколо, була велика біла пляма, а Бетмен принаймні мав деякі відповіді, яких вона потребувала. Вона обережно сховала шипи знов під укриття.

Вона не пручалась, коли він її садовив — до того ж не надто ласкаво — на стілець. Витягнувши їй руки вперед, він зв’язав їх стяжкою.

— Маю відчуття, що ти з тих людей, за чиїми руками я б волів наглядати, — пробурмотів він, нахиляючись, щоб прив’язати її за литки до ніжок стільця.

Протягом цього часу псяча морда була просто навпроти її обличчя, псячі очі дивились не моргаючи. Кілька крапельок слини впали їй на рукав і вмить всотались. Бридота.

Він стяжкою прив’язав її лікті до спинки стільця й підвівся, височіючи над нею тьмяно та загрозливо. Він тримав довгий ствол із глушником німецького пістолета за кілька сантиметрів від її чола.

— Вимикач горішнього світла тут, — вона різко кивнула підборіддям у бік подовжувача ззаду столу.

До нього було під’єднано

1 ... 31 32 33 ... 142
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аптекар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аптекар"