Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

Хлопчик знайшов у комірчині дві книжки дядька Альберта, надруковані на тому самому грубому папері, що й «Ewige Genesing», але оправлені в коричневі палітурки такої самої барви, що й лавки на залізничних станціях. Одна з них має назву «Kain», друга — «Die Misdade van die vaders», «Злочини батьків».

— Можна взяти їх? — запитує хлопчик.

— Певне, що можна, — відповідає мати. — Вони нікому не потрібні.

Хлопчик намагається читати «Die Misdade van die vaders», але доходить тільки до десятої сторінки, книжка надто нудна.

«Ти повинен любити свою матір і бути підтримкою для неї». Він думає про настанови тітки Анні. «Любити» — це слово він вимовляє з огидою. Навіть мати вже навчилася не казати йому: «Я люблю тебе», хоча вряди-годи промовляє тихенько «Любов моя», коли каже йому на добраніч.

Хлопчик не бачить у любові ніякого сенсу. Коли чоловіки та жінки цілуються у фільмах, і приглушено й збудливо грають скрипки, він корчиться на своєму стільці. Він присягається, що ніколи не буде отаким: солодкавим і сентиментальним.

Він не дозволяє, щоб його цілували, хіба тільки батьковим сестрам, роблячи виняток для них, бо це їхній звичай, і вони не здатні розуміти чогось іншого. Поцілунки — частина ціни, яку він платить за поїздки на ферму: швидкі дотики його вуст до їхніх, що, на щастя, завжди сухі. В родині його матері не цілуються. Ніколи не доводилося йому й бачити, щоб мати й батько цілувались як слід. Часом, коли присутні інші люди, і з якоїсь причини їм треба вдати поцілунок, батько цілує матір у щоку. Вона підставляє щоку неохоче, сердито, немов її силують; його поцілунок легкий, швидкий, нервовий.

Батьків пеніс він бачив тільки раз. Це було 1945 року, батько тільки-но повернувся з війни, і вся родина зібралась у Воельфонтейні. Батько з двома братами пішов полювати і взяв його з собою. Був спекотний день, дійшовши до ставка, чоловіки вирішили скупатися. Побачивши, що вони збираються купатися голяка, хлопчик спробував відійти, але його не пускали. Чоловіки весело жартували й хотіли, щоб і він роздягнувся й плавав, але він не хотів. Отож він бачив усі три пеніси, найвиразніше — батьків, блідий і білий. Хлопчик добре пам’ятає, як він шкодував, що дивився на нього.

Батьки сплять в окремих ліжках. Вони ніколи не мали подвійного ліжка. Єдине подвійне ліжко, яке він бачив, стоїть на фермі, в головній спальні, де звичайно спали дідусь і бабуся. Він думає про подвійні ліжка як про старомодні, належні до днів, коли жінки, наче вівці або свині, народжували по дитині щороку. Він удячний, що батько-мати скінчили з цим клопотом ще до того, як він зрозумів його як слід.

Хлопчик готовий вірити, що багато років тому, у Вікторії-Весті, до того, як він народився, батьки любили одне одного, бо любов, здається, передумова шлюбу. В альбомі є фотографії, які начебто доводять цю думку, скажімо, батько-мати пригорнулись одне до одного на пікніку. Але це все, мабуть, припинилося багато років тому, і, на його думку, батьки тільки покращали від цього.

Як на нього, то що спільного має його несамовите й сердите почуття до матері з млосним запамороченням на екрані в кінотеатрі? Мати любить його, цього він не може заперечити, але саме тут і криється проблема, саме це є хибним, а не слушним у її ставленні до нього. Її любов виявляється передусім у її пильності, готовності кинутись і врятувати його, раптом він опиниться в небезпеці. Якби він захотів, то міг би розслабитись (але ніколи не вчинить так) і віддатися її піклуванню, аж до кінця своїх днів почуватися плодом її лона. Саме тому, що хлопчик такий упевнений у материнському піклуванні, він завжди на сторожі в стосунках із матір’ю, ніколи не розслаблюється, ніколи не дозволяє їй мати шанс.

Він прагне позбутися пильної материної уваги. Може настати пора, коли для досягнення цієї мети йому доведеться самоутверджуватися, відкинути матір так брутально, що вона вражено відсахнеться й відпустить його. Проте йому досить лише подумати про цю мить, уявити собі її здивований погляд, відчути її біль — і його долає порив провини. Отже, він зробить що-небудь і пом’якшить удар: утішатиме її, пообіцяє, що не піде геть.

Відчуваючи її біль, і то так гостро, немов він сам становить частину її єства, а вона — його, син знає, що він у пастці й не може вийти з неї. Чия це провина? Він звинувачує її, сердиться на неї, а водночас соромиться своєї невдячності. Любов: ось чим насправді є любов — кліткою, в якій він метається то вперед, то назад, то вперед, то назад, наче бідолашний приголомшений бабуїн. Що може знати про любов неосвічена і невинна тітка Анні? Він знає про світ у тисячу разів більше, ніж вона, що, мов рабиня, змарнувала свій вік над божевільним рукописом свого батька. Серце хлопчика старе, темне й тверде — серце з каменю. Це його мерзенна таємниця.

15

Мати провчилася рік в університеті, перше ніж їй довелося поступитися молодшим від неї братам. Батько — дипломований адвокат, а працює в компанії «Standard Canners» тільки тому, що відкрити практику (як каже мати) коштуватиме більше грошей, ніж вони мають. Хоча хлопчик звинувачує батьків, що вони не виховали його як нормальну дитину, він пишається їхньою освітою.

Оскільки вони розмовляють англійською вдома, оскільки він завжди перший з англійської мови в школі, він вважає себе за англійця. Хоча його прізвище африканерське, хоча його батько більш африканер, ніж англієць, хоча він сам розмовляє африкаансом без англійського акценту, він ані на мить не може уявити себе африканером. Належний йому діапазон знань африкаансу — вузький і безбарвний: таж існує ще цілий насичений світ сленгу й алюзій, відомий справжнім хлопцям-африканерам (сороміцька лексика — лише його частина), і туди він не має доступу.

Крім того, всім африканерам властиві спільні риси, — непривітність, незворушність і, недалеко відступивши від них, загроза застосувати фізичну силу (він думає про них як про величезних, незграбних і дужих носорогів, що трощать усе на своєму шляху), — яких він не має і яких насправді сахається. Вустерські африканери застосовують свою мову, наче довбню проти ворогів. На вулицях краще уникати їхніх гуртів, і навіть поодинці вони мають лютий, загрозливий вигляд. Часом, коли класи вишиковують уранці на подвір’ї, він придивляється до лав хлопців-африканерів, шукаючи когось відмінного, когось, хто має