Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хто вам повідомив про це?
— Міс Керрол. Це вона перевела чек у готівку й отримала гроші. Вона сказала мені, а потім я виявив, що гроші зникли.
— Де вони були вчора ввечері?
— Міс Керрол не знає. Близько о пів на четверту вона їх віддала лордові Еджверу. Гроші лежали у банківському конверті. Тоді лорд був у бібліотеці. Він узяв конверт і поклав біля себе на стіл.
— Що ж, безумовно, це дає привід замислитися. Це все ускладнює.
— Або ж спрощує. До речі, щодо рани.
— Так?
— Лікар стверджує, це не звичайний складаний ножик. Щось схоже, але інша форма леза. І він був надзвичайно гострий.
— Не бритва?
— Ні, ні. Набагато менший.
Пуаро задумливо насупився.
— Новому лордові Еджверу, схоже, подобається його жарт, — зауважив Джепп. — Він вважає, що це кумедно — бути підозрюваним у вбивстві. Він сам переконався, що ми таки підозрюємо його у вбивстві. Це здається трохи дивним.
— Можливо, це просто вказує на його розум.
— Радше на докори сумління. Смерть дядька стала йому дуже на руку. До речі, він переїхав у будинок.
— А де він жив раніше?
— Мартін-стріт, Сент-Джордж-роуд. Не дуже добрий район.
— Гастінґсе, запишіть це, будь ласка.
Я записав, хоча мені це було дивно. Якщо Рональд переїхав на Ріджент-ґейт, його колишня адреса навряд чи знадобиться.
— Я думаю, це зробила та міс Адамс, — сказав Джепп, підводячись. — Прекрасна робота з вашого боку, мсьє Пуаро, лише додуматися до такого. Але, звичайно, ви ходите у театри і розважаєтесь. Тому вам спадають на думку такі ідеї, які не сяйнули мені. Шкода, що немає жодного очевидного мотиву, але, думаю, ми трохи попрацюємо і докопаємося до правди.
— Є одна людина з мотивом, на яку ви взагалі не звертаєте уваги, — зауважив Пуаро.
— Хто це, сер?
— Джентльмен, що, як вважається, хотів одружитися з дружиною лорда Еджвера. Я маю на увазі герцога Мертонського.
— Так. Я вважаю, тут є мотив, — розсміявся Джепп. — Але джентльмени його стану, ймовірно, не скоюють убивств. І взагалі, він у Парижі.
— Отже, ви не вважаєте його серйозним підозрюваним?
— Ну, мсьє Пуаро, а ви?
І засміявшись з абсурдності цієї ідеї, інспектор нас покинув.
Розділ сімнадцятий
Дворецький
Наступний день ми провели бездіяльно, а от Джепп багато всього зробив. Він прийшов до нас близько п’ятої вечора.
Він був аж червоний від гніву.
— Я припустився помилки.
— Це неможливо, мій друже, — заспокійливо сказав Пуаро.
— Але це так. Я дозволив тому, — тут він вжив ненормативну лексику, — дворецькому вислизнути у мене з-під рук.
— Він зник?
— Так. Утік. А я ще й подвійний ідіот, бо навіть особливо його не підозрював.
— Заспокойтеся, просто заспокойтеся.
— Вам дуже легко говорити. А ви були б спокійні, якби вас виганьбили в управлінні. О! Він слизький тип. Уже не вперше тікає. Він — тертий калач.
Джепп витер чоло і мав дуже нещасний вигляд. Мій друг говорив йому щось підбадьорливе, що нагадувало квоктання курки, яка несе яйце. Я краще розумів англійський характер, тож налив віскі з содовою і поставив перед похмурим інспектором. Той трохи пожвавився.
— Ну, — сказав він. — Проти цього я не заперечую.
Він почав говорити бадьоріше.
— Навіть тепер я не впевнений, що він убивця! Звичайно, це погано ось так драпонути, але можуть бути й інші причини. Я вам казав, що зайнявся ним. Здається, він походжав у кілька досить сумнівних нічних клубів. І не для того, щоб розвіятися, а з якоюсь значно химернішою й неприємнішою метою. Насправді, цей дворецький іще той мерзотник.
— Tout de même, це не обов’язково означає, що він убивця.
— От власне! Можливо, він замішаний у якихось темних справах чи щось таке, але це не обов’язково вбивство. Ні, я більше ніж переконаний, що це зробила міс Адамс. Хоча я наразі не маю нічого, щоб це довести. Сьогодні мої люди оглянули її квартиру, але вони не знайшли там нічого, що могло б допомогти. Вона була розсудливою. Не зберігала жодних листів, за винятком кількох ділових листів щодо фінансових контрактів. Вони всі ретельно зареєстровані та промарковані. Кілька листів від її сестри з Вашинґтона. Досить простих і поверхневих. Пара старих добрих ювелірних прикрас — нічого нового або дорогого. Вона не вела щоденника. Її банківська розрахункова і чекова книжки теж не допомогли. До біса це все, дівчина, здається, узагалі не мала жодного особистого життя!
— Вона була дуже потайна, — глибокодумно сказав Пуаро. — З нашої позиції, це погано.
— Я говорив із жінкою, яка працювала в неї. Нічого. Також я зустрічався з власницею крамнички капелюшків, здається, вони дружили.
— А! І що ви думаєте про міс Драйвер?
— Вона здавалася досить розумною. Хоча не змогла мені допомогти. Це мене не дивує. Скількох зниклих дівчат мені довелося розшукувати, і їхні родини та друзі завжди говорять те саме: «Вона була милою й ласкавою і не дружила з чоловіками». Це неправда. Це протиприродно. Дівчата повинні дружити з чоловіками. Якщо ні, щось із ними не те. Ця нерозторопна вірність друзів і родичів так ускладнює життя слідчого.
Інспектор перевів подих, а я поповнив його склянку.
— Дякую вам, капітане Гастінґс, я не заперечую. Ну, ось так завжди. Треба ще полювати і полювати. Є близько дюжини молодиків, із якими вона вечеряла і танцювала, але нічого не свідчить, що один із них значив для неї більше, ніж решта. Тут і теперішній лорд Еджвер, і містер Браян Мартін, кінозірка, і ще півдюжини інших — але нічого особливого і конкретного. Ваша ідея, що за нею стоїть якийсь чоловік, неправильна. Мсьє Пуаро, гадаю, ви зрозумієте, що вона діяла сама. Зараз я шукаю зв’язок між нею і вбитим. Зв’язок повинен існувати. Думаю, мені доведеться поїхати в Париж. На маленькій золотій скриньці було написано «Париж», і минулої осені покійний лорд Еджвер кілька разів їздив у Париж на розпродажі та купував рідкісні речі, так мені сказала міс Керрол. Тому, думаю, я мушу поїхати туди. Дізнання призначено на завтра.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.
