Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"

Дем’ян

- Чому ми не могли скуштувати солодощі вдома? – запитав я, перебиваючи нашу тимчасову тишу. Амелія вирішила, що нам вкрай необхідно повечеряти її випічкою саме на пляжі. Вона дуже ясно дала мені зрозуміти, що якщо я бодай щось поцуплю зі столу, поки вона відвернеться, то мені буде зле. І навряд я залишусь живим. Тому зараз я тут, несу цей клятий кошик, поки білявка йде попереду мене, наспівуючи собі щось під ніс, та несе плед.

- Бо так, - коротко відповіла вона. Дякую, хоч на цьому.

Взагалі, якщо чесно, то рішення Амелії провести вечерю на пляжі виглядало, як чудова ідея, і, хоча я не великий шанувальник піску на їжі, я все ж таки підтримав її ідею.

Прийшовши на пляж, ми розгорнули плед і розмістили все, що вона підготувала. Запах свіжої випічки змішувався з ароматом морського повітря, і це створювало неповторну атмосферу.

Лія виглядала настільки задоволеною, коли розміщувала свої шедеври на пляжному столі. Її темно-синя сорочка контрастувала із сонцем, яке вже ховалося за обрієм. Схоже, дівчині любиться саме синій колір найбільше. Або можливо, я помиляюсь.

Я несміливо підійшов до неї, не бажаючи заважати майстерній роботі. Білявка посміхалася, а потім постукала по вільному місцю на пледу, натякаючи, що то саме моє місце. Тому я також відповів усмішкою, обережно сідаючи, і почав розглядати весь цей кулінарний ансамбль.

Її випічка, дійсно, виглядала дивовижно: соковиті сіннабони з різною начинкою та кремом, ароматне шоколадне печиво, легкі коржі з ягідними начинками – все це приваблювало погляд. І навіть я, не будучи шанувальником випічки, точніше всього солодкого, не міг залишитися байдужим до цього кулінарного шедевра.

- Можливо, не кращий варіант вечері, але це точно найсмачніший! - сказала Лія з теплим сміхом в очах.

- Я говорив, що буду дуже критичним в оцінюванні? – перепитав я, посміхнувшись.

- Так, я пам’ятаю. Насправді мені буде цікаво почути критику навіть більше.

Амелія поправила свій чубчик за вухо, намагаючись зберегти легкість у кожному русі. Обережно вона взяла один із сінабонів, а я, пригадуючи, що деякі з них можуть бути шоколадними з гострим перцем, вже готовий був почати смакувати саме цей кулінарний десерт. Проте, лише я витягнув руку, Амелія вирішила внести корективи. Вона гучно прочистила горло, при цьому виражаючи своєрідний вигук, який виглядав як гідне зауваження. Потім вона поглянула на мене і, не кажучи жодного слова, вказала на інші смаколики, а вже потім на гостріші екземпляри. Я вирішив змовчати, проте мій нервовий видих, почули, здається, усі.

Хоча спочатку я розглядав вибір сінабонів як випадковий, проте з кожним моментом ставало зрозуміло, що в цьому виборі було щось більше саме для Амелії. Мабуть, це був спосіб, яким вона вирішила підкреслити свою сильну вдачу та домінуючий характер, навіть у таких дрібничках, як вибір десерту. Але, так, вона давно вже перемогла мене, і це факт.

Моя увага перемикнулася на інші смаколики, і я взяв один з інших сінабонів, здається класичний. Амелія лише посміхнулася, очікуючи моєї реакції. Я повільно наблизив випічку до рота та відкусив невеличкий шматочок.

- Ну як? – ледве не одразу запитала дівчина.

- Це, - я намагався прожувати та відчути якомога більше смаку. Проте навіть дурному було зрозуміло, навіть з вигляду цієї випічки, що вони дивовижні!

- Ти можеш швидше сказати? – Амелія тяжко видихнула. Видно було як вона реально хвилювалась, немов від цього залежить доля усього людства.

- Ти дійсно хочеш почути мою думку? – я посміхнувся.

- Дем’яне, ти можеш не тягнути кота?

- Тобто тебе не дивує той факт, що я вже говорю з тобою на «ти» у робочий час? – я ще більше посміхнувся, але здається, Амелія й досі не зрозуміла на, що саме я натякаю. – Гаразд, Ліє, у тебе дійсно найсмачніші солодощі, які я коли-небудь куштував. І хоча я зробив лише один укус, проте я готовий з’їсти їх усіх!

- Тобі дійсно сподобалось? – перепитала, трішки соромлячись.

- Так, Ліє!- вигукнув я. – Можливо, я не вмію правильно реагувати, доказуючи, що мені справді сподобалось. Але повір, вони дивовижні!!

Амелія ще більше посміхнулась, відводячи погляд на море. Сонце, граючи своїми останніми променями перед заходом, ніжно прищепило її обличчя червоним відблиском. Але я, знаючи її трошки краще, розумів, що цей червоний колір на її щоках виник не лише від відблиску сонячного світла. Точніше, точно не від нього.

Під час цього моменту, коли вона подивилася на безмежні простори моря, її посмішка здобула якусь особливу глибину. Це було більше, ніж просто задоволення від природної краси. У її очах відбивалася якась таємничість і вдячність за щось більше, ніж просто за красу навколишнього світу, чи моїх слів, щодо її солодощів.

- Сінабони з гострим перцем – це просто бомба! – вигукнув я, насолоджуючись ще одним витвором мистецтва. – Взагалі, можна не тільки їх приготувати так, а й інші види випічки. Окрема серія випічки з гострим перцем. Знаєш, як це розлетиться?

- Не усі люблять гостре, - заперечила Лія.

- Але, більшість захочуть спробувати це, - я посміхнувся. – І це точно вразить усіх. Якщо ніхто не буде купувати це у твоєму майбутньому закладі, то я буду тим самим, хто викупить усе у ньому!

Амелія повернулась, здивовано глянувши на мене.

- У моєму, де? – перепитала вона.

- У твоїй власній кондитерській! – повторив я. – Якщо ти в це не віриш, то я вірю у це набагато більше, аніж будь-хто.

- Тато не дозволить, - дівчина сумно видихнула, зупиняючись їсти печиво.

- Але не усе залежить від твого батька. Ти маєш переступити його і йти за власними мріями.

- Думаєш? – вона з надією глянула на мене, ніби дійсно мої слова багато, що значили для неї.

- Вірю! – швидко відповів я та поклав руку на її долоню, що просто лежала на пледі. – І ти також маєш у це вірити.

Наші погляди вмить опустились на наші руки, і це трішки здивувало. Тому я знервовано прибрав свою руку назад до себе, прочистивши горло.