Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Не турбуйся, Георгію, – сказав у трубку Олімпіас, внутрішньо холодіючи, – з цього боку теж усе чисто. Повторюся, головне, ти мене не здай.

– Ідіот. – Беззлобно сказали на тому кінці. – Слово Архонта – закон. Але мій борг тобі зменшується з кожним днем, Бореасе.

Телефон уже кілька хвилин мовчав, але Олімпіас Бореас все ще тримав його біля вуха. Адже він справді був біля її будинку. Хотів переконатись, що елементаль не наслідив. Сам він здогадався не користуватися магією, але тепер згадав, що біля під'їзду вбитої і в магазині поряд стояли зовнішні камери. І він точно потрапив би хоч на одну з них!

З'явитися зараз у цих місцях, щоб видалити записи – подібно до самогубства. Каргіни стовідсотково вирили там землю носами і вже знайшли свідчення того, що поряд з будинком їхньої покійної сестри нещодавно ошивався один грецький втікач-маг Повітря…

І тепер стало ще незрозуміліше, чому прокляті відьми тягнуть з ходом у відповідь?..

***

Кіріакос Псарас недолюблював некромантів. І не лише він. Серед чистих стихійних магів тисячоліттями розвивалася недовіра до дітей богів темряви, підземель, смерті та інших нащадків яскраво виражених хтонічних сутностей. Так, спектр можливостей мага з кожним новим рівнем сили розширюється, додаючи до магії чистої Стихії щось екзотичне. Наприклад, сам голова клану Псарас міг не тільки віртуозно керувати Водою та її мешканцями. Він непогано справлявся із Землею та Повітрям, приблизно на рівні Адепту середньої руки. Також він досить добре володів Магією Крові та Артефакторикою. Це все, у поєднанні з основною стихією, давало величезний простір для магічної творчості Архонта.

Але маги Смерті – це інше. Тому що неможливо панувати над силами, що лежать по той бік Життя, залишаючись таким самим... живим, як інші маги. Жахливо практичні, згубно розважливі та смертельно спокійні вищі ієрархії кланів, присвячених Смерті, навівали якийсь потойбічний жах. Будь ти хоч тричі Архонт, поряд з ними ставало некомфортно. Ще більш некомфортно могло бути лише з шаманами, що блукають по межі безумства – покровителями світу духів. Дітьми стародавніх та диких богів. З цими фанатичними безумцями і в рамках дружби було складно спілкуватися, а якщо вони – твої вороги...

Голову Псарас пересмикнуло. Спогади про одного шамана-Архонта, з яким йому довелося зіткнутися в Новому Світі часів Колумба, залишили не найприємніші враження. Не останню роль у цьому відіграла купа проблем і пекельного болю, пов'язана з процедурою тритижневого вилучення з власної аури вкрай сильного духа-паразита. Навіть після своєї смерті, чортів нащадок Барона Самеді зумів зробити пакість противнику.

Так чи інакше, зараз водному магу були потрібні відповіді. І жодного фахівця з духів та мерців у клані Кіріакоса не було. Звичайно, можна найняти стороннього спеціаліста, але розслідування проникнення у святу святих клану вимагало якомога більшої таємності. Тому і йшов голова Псарас не до абиякого некроманту, а все-таки до глави спорідненого клану. До нащадка, мабуть, єдиного в пантеоні Еллади бога, з яким у Посейдона та його клану, за всю їхню історію, не було жодних сутичок.

Олександр Крименос[1] жив у клановій садибі в Афінах, на самоті. Принаймні окрім нього самого, живих на території садиби не було. Дивакуватий голова клану, що веде свій рід від Плутоса, більш відомого під грецьким ім'ям – Аїд. Цей клан володів найбагатшими покладами бокситів і золота в країні, а також великою ІТ-корпорацією, яка займається вивченням штучного інтелекту. Тому що комп'ютери та підземні метали, як щиро вважав Кіріакос Псарас, та й не тільки він, були цікавішими для дітей Гадеса, ніж люди. Принаймні поки ті живі.

Клан некромантів вже сім сотень років не вступав ні в які війни за владу, спокійно царюючи на своїй ниві і не суючи носа в чужі справи. Старша сім'я, що складається з численних племінників та онукових племінників глави, жили в маєтках на Кіпрі. Сам же Олександр, який пережив втрату батька з матір'ю, дружини, сина, невістки і немовляти-онука в Темні віки, відсторонився від інших членів сім'ї, все ще правлячи кланом, але дистанційно.

Кажуть, він просто не міг дивитися на живих родичів, коли найближчих із них було знищено. Це відбулося сімсот років тому. Вогненний клан албанського бога-дракона Бола вирішив розширити зону впливу за рахунок «поганих мертволюбів». І нехай Крименос зазнали великих втрат, але клан албанців був повністю знищений розлюченими темними магами з Олександром на чолі. А сам Бола, на честь якого і названий клан, був переможений і поглинутий Аїдом. Так підземний бог показав, що люто мститиме за пролиту кров своїх дітей, яких у нього, за мірками вічноживучих істот, завжди було не так уже й багато...

– Що змусило вірного своїм словам голову Володарів Вод настільки радикально змінити місце і час нашої зустрічі, дорогий Кіріакос?.. – Олександр Крименос стояв біля відчинених воріт особняка, особисто зустрічаючи гостей, що виходили із новітньої Audi Q8.

На зустріч Киріакос приїхав, взявши із собою лише секретарку. Звичайно, можна було б взяти і спадкоємця, а також пару особистих охоронців-Аскетів, проте це було б не ввічливо. Їхати до давнього союзника (та що вже там – друга!) покійного батька Кіріакоса та його самого з маленькою армією, тоді як сам Олександр живе наодинці – дуже погано пахне. Ні, голова Псарас не був дурнем і чудово розумів, що некромант-Архонт, син Напівбога[2], сам по собі – втілення Смерті. Плюс, жоден некромант не бореться на самоті. Навіть Адепт темних мистецтв, за належного старання і попередньої підготовки, збере навколо себе досить серйозний загін нежиті. Про здібності Архонтів у цьому плані краще не думати.