Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Справа в тому, Олександре, що я зіткнувся з деякою проблемою... – Обережно почав Кіріакос, коли він, Олена та господар маєтку пройшли у просторий і світлий кабінет, виконаний у античному стилі.

Розповідь зайняла не більше десяти хвилин, весь цей час нащадок Аїда дивився на кришку свого столу, косив погляд на статуетку Цербера, що виконує роль прес-пап'є, кілька разів ковзнув поглядом по картині, що висить у дальньому кутку кабінету. Але погляд на співрозмовника ігнорувався нащадком Аїда під чисту. Кіріакоса це завжди дико дратувало. Ще з того часу, коли він відвідував обов'язкові прийоми в клані некромантів разом з батьком, як спадкоємець. Всі знали, що голова Крименос, який з'являвся лише на найбільш важливих прийомах, уникає дивитися людям у очі. Але маленьку дивину було легко пробачити найстарішому магу Еллади та другому за старшинством у світі. Ходять чутки, що Танатос, бог смерті, просто боїться йти за нащадком свого володаря. Тим більше, що маг такого віку та досвіду сам не відрізняється від якогось дрібного божка за силою.

– Скажи, Кіріакосе, славний нащадок Посейдона, – раптово порушив мовчанку господар будинку, – чи відчував ти, як Води Сущого розмили душу шпигуна?

«Тільки не це...» – подумав голова Псарас. Він згадав про те, що іноді на шалено старого мага, що переніс тяжке горе, накочували ось такі напади високої мови. Причому, сказано було питання давньогрецькою. Благо, всі магічні сім'ї Еллади (і не тільки) вивчали цю давно застарілу мову для своїх обрядів. Тому Кіріакос чудово все зрозумів.

– Ні, Олександре, великий нащадок Аїда, не зміг я цього відчути. – На схожий манір, внутрішньо скривившись від пафосу, відповів Кіріакос. – Інакше запросив би тебе до свого особняка, щоб допитати дух нечестивця.

– Маєш рацію, звичайно, на місце злодіяння поглянути б мені не завадило ... – Повільно кивнув Олександр, дивлячись у вікно. – Якщо справді дух мертвий був там, чи з астралу гість – я зрозумію. І навіть повернути його на місце для допиту вийде.

– Чудові новини, Олександре! – Так зрадів Кіріакос, що порушив стиль спілкування. Він із самого початку хотів запросити голову Крименос до себе. Але кликати старого, вірного союзника до будинку, захист якого був нещодавно зламаний – вкрай неповажно і небезпечно.

– Вибач мені поспішність мою. – Повернувся водний Архонт до встановленої манери спілкування. – Скажи лиш, коли нам влаштувати прийом на твою честь?

– Думаю, у суботу, що за три ночі, буде саме час. – Милостиво кивнув найстаріший маг Греції.

– Але... За три дні... – Розгублено почала була Олена Псарас, проте була перебита своїм головою.

– Чудово, субота, Олександре! Будемо раді бачити славного нащадка Аїда, а також інших членів його славного клану у своєму домі. А зараз, думаю, нам час іти. Не варто зловживати твоєю гостинністю, шановний Олександре.

– Радий був побачитися з братнім головою, Кіріакос. З нетерпінням чекаю на суботу. – Хазяїн будинку встав зі свого крісла. – Супроводжу вас до воріт.

– Дуже люб'язно, дякую. – Легким кивком відповів Кіріакос.

Потім вони в абсолютному мовчанні, під здивованими поглядами секретарки голови Псарас, пройшли коридорами особняка, вийшли у вестибюль, виконаний у якомусь похмуро-античному стилі, а потім і на вулицю. Там голови кланів ще раз ввічливо попрощалися, міцно потиснули один одному руки і Псарас сіли в машину. І тільки коли Ауді від'їхала від особняка некроманта близько кілометра, Кіріакос повернувся до дівчини, що сиділа поруч.

– Олена ... – Ледве стримуючи гарчання, почав голова. – Я розумію, що ти не завжди була Псарас. У тебе немає етикету, що в'ївся в кров, і звички спілкуватися з дітьми богів та їх онуками, але... Ім’ям блакитної безодні, якого біса ти влізла в розмову?!

Спалах гніву водного Архонту – це часом вкрай небезпечно. Пляшка мінеральної води, що стояла у підскляннику заднього сидіння, де й розташовувався голова зі своєю секретаркою, раптово сповнилася вируючого окропу. Який вирішив вибухнути. І лише блискавична реакція вищого мага врятувала дівчину від опіків. Розжарені краплі та шматки пластику застигли в повітрі, деякі з них – всього за сантиметри від розширених жахом очей Олени. Дивно, але цей спалах заспокоїв і самого мага.

– Пробач, це нерви останніх днів дають про себе знати. – Тихо пробубнів могутній маг і рухом пальця змусив випаруватися всю воду разом із залишками пляшки.

– Зрозумій, Олено, – вже набагато спокійніше і м'якіше почав Псарас, – Олександр, він ... Він як жива легенда всієї Еллади. Так, навіжена. Так, з дивностями. І так, йому зовсім начхати, що за три дні в наш час неможливо організувати гідний захід. Але він – легенда, чорт забирай! А з легендами не сперечаються. Принаймні не так відверто і безглуздо. І якщо він хоче бути у нас у гостях через три дні – він отримає найкращий прийом на свою честь, на який тільки здатний великий клан Псарас, розумієш?

– Так, зрозуміла... Вибачте мені, ігемоне... Я підвела вас. – Розгубленість у погляді, біль та почуття провини. Вона дуже нагадувала побитого собаку, якому зовсім начхати на погризений на шматки диван. Йому просто було гірко, що він засмутив господаря.

– Припини, Олено, нікого ти не підвела. Все в порядку. – Заспокійливо постукав її по плечу голова клану. – Просто надалі, будь ласка, не підставляйся так, добре? Тим більше, із головою Крименос. Це просто неймовірний маг. Якби трапилась між нами битва, то було б... – Глава клану замовк, не доказавши речення, задумавшись про щось своє.