Читати книгу - "Казки навиворіт, Ньюбі Райтер"

- Нектар, ква? - насмішливо перепитала Жаба. - Та де ж ти тут квіти, ква, в цьому болоті побачила?! Тут лише латаття і очерет, ква. Так що доведеться, ква, змінювати дієту!

- Ага, щоб стати такою ж “вродливою”, як ти і твій любий синочок. Ні, дякую!

- Яке ж воно вредне, ква! - мовила Жаба вже до сина. - Тобі така точно потрібна, ква??

- Та вже невпевнений, ква! - зізнався той. 

Раптом у небі щось задзичало. Жаби підняли голови, а над ними пролетів величезний Жук-Рогач. Вони й оком не встигли зморгнути, як він схопив лапками Сантиметрівочку та знову піднявся над ставком.

- Ква, оце новина! - схопилася Жаба. - Наречену серед білого дня викрали!

- Мабуть, така доля, ква! - весело мовив синочок, радий, що не доведеться жити з такою примхливою красунею.

А Жук тим часом поніс Сантиметрівочку до лісу, підлетів до одного з дерев і посадив її на гілку.

- Перепрож-ж-ж-жую, пані за такий зухвалий вчинок з мого боку! - мовив він, віччливо поклонившись. - Мене звати Ж-ж-жорж-ж-ж!

- І чого ти, Жорж, мене викрав від моїх новоспечених родичів? - запитала дівчина. - Ти не зрозумій мене неправильно, я звісно вдячна тобі за це, але все ж?

- Летів я собі через поля і ж-ж-жита, пролітав над ставком, і раптом побачив двох мерзенних ж-ж-жаб, а поряд Ви - така прекрасна і ж-ж-жвава! Я просто мусив врятувати Ваше ж-ж-життя!

- Ок, припустимо! А з тобою я що робитиму?

- Мож-ж-жете стати моєю друж-ж-ж-жиною… - пробурмотів Жук схвильовано.

- Ого, який швидкий! Я б може і погодилася, але у мене є декілька умов!

- Які? Каж-ж-ж-жіть!

- Я харчуюсь лише нектаром із квітів! - почала Сантиметрівочка.

- Не проблема! - радісно відповів Жук. - Тут неподалік ціла галявина ж-ж-жорж-ж-жин. А ще там росте ж-ж-ж-жасмін.

- А ще мені потрібне зручне ліжко та тепле житло, адже вночі я мерзну.

- Ви мож-ж-жете жити зі мною! А ліж-ж-ж-жко я змайструю! І ще…

Жук не встиг договорити, адже до них на гілку раптом почали злітатися інші комахи. Вони з цікавістю поглядали на маленьку дівчину, однак в їхніх очах не було такого ж захоплення її красою.

- Якась вона бліда! - говорила велика зелена Муха.

- І талія у неї не занадто тонка, - критично оглядала її Оса.

- Та й крилець немає! - зазначив Метелик.

Жук по-іншому поглянув на свою обраницю.

- Можливо, друзі, ви і маєте рацію, це ж ж-ж-ж-жахливо! - мовив він.

- Ого, які експерти краси тут зібралися! - розгнівалася на критику комах Сантиметрівочка. - Не дуже з вами й хотілося залишатися. Гей, друже, - мовила вона Жукові. - Неси мене додому, я покажу дорогу. Не хочу залишатися серед цього “комашиного бомонду”.

А того двічі просити не треба було. Він обхопив лапками Сантиметрівочку і полетів назад. Та коли вони пролітали над полем, Жук став обідом Птаха, що пролітав повз. На щастя, дівчині вдалося спастися в останній момент і, схопившись за кульбабку, яку ніс вітерець, м’яко приземлитися на землю.

“Щось холоднувато вже,” - подумала Сантиметрівочка, йдучи між колосків пшениці. - “Треба знайти якийсь прихисток, а то я тут точно задубію”. Раптом вона побачила перед собою нору і пішла всередину. Дорогу їй перегородила Польова Миша.

- Ти куди це, дівко, зібралася? - пропищала вона незнайомці.

- Думаю, що до тебе в гості, - тій теж пальця в рот не клади.

- А щось принесла?

- Себе!

- І чим же мені в нагоді станеш??

- А що треба? Можу балачками розважати! Тобі тут, мабуть, самотньо одній!

- Я б так не сказала! - відповіла Миша. - Та нехай уже! Заходь. Будеш допомагати мені по господарству!

- Ми так не домовлялися! - запротестувала Сантиметрівочка.

- Ну тоді йди своєю дорогою і голову мені не мороч!

- Добре, добре, чого одразу проганяти?! Я ж пожартувала. Допомагати - це моє! Я помічниця ще та, от побачиш!

Та користі з маленької дівчини виявилося небагато. Вона цілими днями гомоніла про все на світі, поки Миша робила всю роботу: запасалася зерном, готувала їсти, приводила оселю до ладу. Все ж вигоду хазяйка з гості знайшла. До них почав навідуватися великий та поважний Кріт, який часто приносив Миші подарунки у вигляді зерна, а сам милувався Сантиметрівочкою.

Та вже й сама думала змінити апартаменти на більші, адже Кріт хвалився великою та теплою оселею та кликав її у дружини. Але перспектива прожити з підсліпуватим гризуном усе своє життя Сантиметрівочку не особливо надихало. Все змінилося в той день, коли неподалік від Мишиної хатки в одному з тунелів не знайшла замерзлої Ластівки. Спочатку дівчина думала, що та віддала Богові душу, але серце її ще калатало.

- І що з тобою, бідося, робити? - запитала Сантиметрівочка нерухому пташку. - Ти мені всю естетику коридора псуєш! Лежиш тут, не даєш пройти… Треба тебе виходити, щоб забралася звідси.