Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

-Що в неї скоро буде братик, так їй сказала тоді мама- зітхнула Фелісія, підперши обличчя кулаком- Ми разом із нею пустилися в дикий танець, раділи, вірили, що згодом нас буде не двоє, а троє справжніх друзів. І про нас ніхто не буде знати. Але далі сталося дещо лихе.... В той день у Карен був день народження і ми домовлялися з нею ввечері зустрітися й разом погуляти по нічному парку. Але я забула про цю обіцянку. Саме в той день я забрала в одного сусіда відро з нечистотами від худоби, котру він тримав. Я розвела все це водою і повішала на мотузці перед дверима кабінету директора. Коли він відчинив їх, то... Був великий скандал і тоді мати мене на весь день зачинила у комірці. Коли я вийшла наступного дня, то мені було дуже соромно перед Карен. Я ходила довкола пагорбу, думала про неї. Чекала ночі з нетерпінням, а коли туди прокралася, то мене зустрів моторошний порожній будинок без слідів життя. Саме в той день сталася та жахлива аварія і в ній загинула моя найкраща подруга. А я з нею тоді навіть не попрощалася. Ми розлучилися назавжди, так і не побачивши одна одну. Це почуття провини мене гризло дуже сильно. Саме через нього я прокралася на похорони Карен і там я бачила Дорсет, котра плакала над могилами рідних. Я теж відчувала розбите серце і зраду власної подруги. З тих пір я частіше почала вчиняти власні витівки, щоб забути сміх Карен, наші зустрічі й все те, що нас об'єднувало. Рана ніби загоїлася, але ...

-Ти відчувала, що не можеш пробачити собі те, що сталося не через твою власну вину?- серйозно зауважив чоловік.

-Так, життя було дуже несправедливим- похитала головою Фелісія- Невідворотній випадок забрав від мене найкращу подругу. Вона була доброю, щирою, енергійною, мрійливою, гарно малювала та любила природу. І чому така ніжна квіточка повинна зів'яти? Чому саме вона загинула? З часом, я заблокувала спогади про неї. Настільки добре, що й сама про це почала забувати. Про Дорсет та її вчинки я не здогадувалася і уникала пагорбу, як якогось проклятого місця. Проте, мій м'ячик випадково залетів на подвір'я до Дорсет. І коли я його брала, то почула дивні крики й зауважила, що жінка когось тримає в своєму підвалі. Тоді вона ледве мене не схопила. Знаю, що потрібно було розповісти все батькам та поліції. Але я не стала це робити. В особі Корі Флойда я бачила Карен, котра потребувала мого захисту, з котрою я прагнула зустрітися. І це давало мені сил та сміливості пройти у лігво до жінки й потрапити до підвалу. Ось так я дізналася про існування катакомб, відьом, ритуали й все інше. Проте, Дорсет не випустила мене. Вона побила сильно й зачинила у підземній кімнаті. Я так і не зрозуміла, скільки днів провела у тому місці, адже часто виникали гарячкові марення й біль у всьому тілі. Коли я прийшла до тями, то дізналася, що зі мною по сусідству є ще один в'язень, а саме Корі Флойд. Хлопчик вже робив спроби тікати від пані Дорсет і він же надихнув мене боротися та не здаватися. Ми втекли разом із ним, розібрали стару стіну на протилежному боці катакомб і вийшли до саду пані Дорсет. Тоді лила страшенна злива. Ми втекли до паркану, але він був таким слизьким від води, що неможливо було почепитися. Ми побачили діру в ньому, що закривалася дошками, повернулися до гаражу, забрали лом і створили собі хід. Але коли ми тікали, то з будинку вихопилася Дорсет. Вона побачила, що нас немає в підвалі, й кинулася переслідувати. Я встигла вилізти на іншу сторону огорожі, але Сесілія схопила за ноги Корі. Він кричав та благав про допомогу, тримав мене за ноги і нас жінка разом тягнула до подвір'я. А я... Я так сильно злякалася, що знову повернуся до катакомб, що зрадила хлопчика. Вирвалася з його хватки та втекла подалі. Сесілія хотіла мене переслідувати, але побоялася й просто залякала ритуалами над лялькою Вуду.

-Шкода, що так сталося, Фелісія- заспокійливим тоном проговорив Рей- Але ти ні в чому не винна. Будь-яка дитина на твоєму місці не змогла б нічого вдіяти. Ця жінка, Сесілія Дорсет, вміла створювати довкола себе атмосферу містики та вводити багатьох людей в оману. Проте, ти дарма не розповіла всю правду дорослим. Саме цими діями ти й підставила хлопчика, Фелісія, і всіх довкола тебе. Твоя мовчанка та брехня дали можливість Дорсет заплутувати власні сліди й продовжувати власну діяльність прямо під носом в поліції.

-Я знаю і мені дуже соромно, що я повела себе, як остання тварюка- знову зітхнула дівчина, викрививши обличчя у гримасі болю- Не знаю, чому страх настільки спонукав мене тримати все в собі. Коли містер Адамс приїхав до нас на квартиру, то я бачила, що він все знає... Але я не могла йому розповісти всю правду. Це означало би розкрити всі темні вчинки особисто мене, бо я багато помилок здійснила. Я так і не знайшла в собі сил побороти цей страх й тримала важкий тягар в своїй душі все подальше життя. А мої сни від цього придбали хаотичний характер, де я знову та знову бачила будинок пані Дорсет, котрий змінювався й відтворював все те, що мене так лякало. Коли я перебувала в катакомбах Дорсет, то в її ритуальній кімнаті встигла побачити дещо, що мене вразило найбільше ... Там був вівтар страшної істоти, Люцифера, над котрим височіла потворна статуя. І я там бачила ритуальний круг, пентаграму, котру накреслили кров'ю. В її центрі знаходилася напівзотліла голова чоловіка.... Чоловіка пані Дорсет, я це знала, бо колись бачила його через вікно будинку. А ще я знайшла там труну ... Ця труна була відкрита і в ній серед квіток червоної троянди лежала ... Лежала моя подруга. Така, ніби жива, тільки здавалося, що вона просто спить. Але тління вже почало торкатися її шкіри, знищуючи красу цієї квітки, подібно до того, як в'януть трояндові пелюстки. Коли мене знайшла Дорсет, то вона сильно розлютилася і побила мене. А перебуваючи у маренні, я чула, що Сесілія часто спускалася вниз і говорила із тілом Карен. Жінка постійно оповідала їй різні жахливі речі. Від неї я знала, що вона викрала тіло з кладовища, довго його переховувала в саду під грушею і тільки для ритуалів переносила труну вниз до катакомб.