Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

-Так от чому під одним з дерев в неї постійно була купа свіжої землі- приголомшено видихнув Рей- Чорт забирай, а ми й не здогадувалися, що таке можливо. Жахливо, що тобі дитиною довелося пережити такі моторошні моменти в руках божевільної жінки.

-Але що сталося потім з пані Дорсет? Вона дійсно загинула, чи як?- серйозно спитала Фелісія, не зводячи пильного погляду з Рея.

-Коли ми розкрили цю справу і вирушили брати Сесілію на гарячому, то застали жінку за черговим нервовим зривом- похмуро відповів чоловік, відклавши в сторону свою чашку- Ця жінка зовсім злетіла з глузду, кричала всякі нісенітниці та підпалила весь свій будинок. Джефрі сміливо кинувся за нею в саме серце вогнища. Полум'я почало руйнувати всю конструкцію будинку і катакомб під пагорбом. Все це було настільки старовинним, що не витримало язиків вогню й провалилося під землю. Джефрі врятувався якимось чудом і він же витяг саму Дорсет на божий світ. Жінка сильно обгоріла, марила дивними речами, а ще її майже наскрізь проткнуло частиною дерев'яної балки. Зрозуміло, що Сесілія померла від значної крововтрати. Ми приховували її тіло в нашому морзі, аж поки остаточно не вирішили проблему з поясненнями всього того, що сталося при пожежі. А потім, тіло Дорсет перевезли на наше кладовище та поховали її поряд з матір'ю. Могила її доньки Карен порожня, бо труна згоріла разом з усім будинком й залишилася десь під руїнами катакомб. Те ж саме стосується і поховання того хлопчика, Корі Флойда. Його тіло теж згоріло у полум'ї, і мати залишила порожнє поховання із пам'ятним надгробком.

-Дякую за можливість все вам розповісти й трохи очистити власну душу від колишніх помилок- щиро сказала Фелісія, допиваючи чай та встаючи з-за столу- Мені було дуже важливо розповісти вам правдиву картину тих подій, небажаним свідком котрих я була. Наслідки моїх помилок переслідували мене темними тінями й намагалися довести до божевілля, поки я не наважилася кинути їм виклик і зустрітися обличчям із тим, від чого я тікала все своє життя.

-Куди ти вирушиш після цього, Фелісія?- схвильовано поцікавився Рей, підводячись з-за столу, й слідуючи за дівчиною до виходу з кухні.

-Я збираюся залишитися в Рейвенхарті на довший час- знизала плечима дівчина- Почну жити спочатку, адже довкола життя продовжується, а я цього й не помічала, будучи зануреною у власні проблеми та таємниці. Хочу відвідати кладовище і попрощатися з Корі та Карен, хоч їх там давно вже немає... Для мене це носить важливий та сакральний характер. Я повинна відпустити всіх тих, хто був мені дорогим, але покинув мене внаслідок смерті.

-Бажаю тобі всього найкращого, Фелісія, і бережи себе у майбутньому. Не шукай халеп та нових пригод- обійняв дівчину наостанок чоловік і Фелісії здалося, що він плаче, хоч і приховував свої сльози за пухкою долонею- І не тримай не мене зла. Знаєш, ти по-своєму була мені завжди дорога. Як рідна дитина. Я намагався виховати з тебе хорошу людину і докладав в це багато зусиль, читаючи занудні лекції у відділку. Можливо, що я був грубим з тобою і вів себе теж зухвало...

-Я вам вдячна за все, бо саме ви спонукали мене не завжди довіряти власним вчинкам, а критично мислити і дивитися на себе з іншої перспективи- тепло озвалася Фелісія, теж обійнявши товстуна- Ви і Джефрі Адамс надихнули мене боротися із власними страхами й ніколи не здаватися. До речі, а чи нічого не було чутно про містера Адамса? Хоч я і перебувала в Брайтоні, але це місто настільки галасливе, що в ньому легко загубити будь-який слід. Джефрі Адамс зник так же раптово, як з'явився, і його подальша доля залишається для мене таємницею.

-Коли ми розпрощалися, то я дзвонив Джефрі ще декілька разів- широко посміхнувся Рей- Він постійно коротко відповідав. Цей чоловік ніколи не має вихідних та відпусток. Наскільки я знаю, Джефрі продовжує братися за самі небезпечні завдання, котрих уникають інші поліцейські. Його ніби цікавлять різноманітні містичні таємниці та окультні речі, бо саме на такі справи він і потрапляє. Я так думаю, що Джефрі зараз десь далеко і знову рятує світ від небезпечних злодіїв та інших паскудних речей. Дай Бог здоров'я цьому чоловікові, адже такого розумного ще пошукай. Він міг би ідеально доповнити нинішній склад поліцейських, якби залишився у Рейвенхарті. Я, навіть, думав, що між ним та міс Бюндхен буде дещо більше. Але, що маємо, те маємо. Наш хоробрий поліцейський давно поїхав, а завідуюча моргом стала дружиною Коха. От повірити досі не можу, що Кох і одружився, та ще з такою поважною мудрою жінкою, як Жізель Бюндхен. Та він і сам значно змінився. Тепер став начальником поліції, набрав новий склад, почав розвивати правоохорону систему в місті, активно співпрацює з місцевою владою. Словом, цей хлопець виріс значно на моїх очах в серйозну людину. Джефрі був би радий побачити результати роботи Альфреда.

Виходячи на вулицю, Фелісія останній раз обернулася до чоловіка й з посмішкою додала:

-Як добре, що життя у місті продовжується попри всі тяжкі часи. Я щиро вірю, що колись Рейвенхарт відродиться і про нього знову заговорять, вже не згадуючи його темну сторінку історії. Всі ці зміни будуть залежати від нас, маленьких людей, що люблять це місто й вкладають у його розвиток власну душу. А поки, я хочу ще раз вам подякувати за чай, теплу розмову і попрощатися. Сподіваюся, що ми побачимося не раз, адже я хочу поклопотати про те, щоб у місті знову відкрили старий хлібний кіоск, в котрому працювала моя мама. Непоганий початок для мене в Рейвенхарті.

-Я дуже радий чути таку ідею від тебе, Фелісія, адже я страшно сумую за чудовою випічкою, котрою торгувала твоя мама в тому кіоску- зітхнув Рей, спираючись на одвірок- Бажаю тобі всього самого найкращого в твоїх починаннях, дівчинко, і нехай Рейвенхарт знову прийме тебе з розкритими обіймами. Щасти тобі, Фелісія! І не потрапляй більше до рук всяких божевільних.

-Знаєте, що я ще забула вам додати?- несподівано прошепотіла Фелісія, низько нахилившись до чоловіка- Коли я була в катакомбах, то до мене в кімнату приходила Сесілія Дорсет. Вона сиділа на краю мого ліжка й то сміялася, то плакала. Гладила по голові, щось шепотіла. Часто зверталася до мене, як до Карен. А коли в неї були миті ясності, то вона говорила, що я маю ідеальне тіло для душі її доньки. Що ми чимось із нею схожі і Дорсет свято вірила у те, що резонанс ритуалу буде неймовірно хорошим. Страшніше за все, що я вірила словам цієї жінки. Адже як можна пояснити той факт, що ми з Карен порозумілися з першої зустрічі? Чому нас тягнуло одну до одної? Чому ми так сміливо порушували заборони? Між нами був такий сильний зв'язок, ніби ми народилися сестрами в одній родині. Ця близькість завжди мене втішала й заспокоювала. Тому, коли Дорсет мені говорила про те, що Карен може відродитися в моєму тілі, то ці слова набатом лунали в моєму мозку. Я вже готова була повірити та припинити боротьбу заради того, щоб моя подруга жила. Вірила в те, що ми зможемо бути в одному тілі разом та знову спілкуватися, як колись. Якби не Корі з його бажанням втекти та чинити опір, то хто знає, як могла закінчитися ця історія. Я була на шляху до смерті у власних переконаннях. Як думаєте, містер Аткінсон, чи правильно я вчинила, коли втекла з будинку пані Дорсет?