Читати книгу - "Білий зайчик, Alexandra Soroka"

Дівчинка тримала білого зайчика за вуха, і його лапки майже шкребли по асфальту. Вона здригнулась, коли почула сирену, і, притискаючи білого зайця, притулилась до маминих ніг.

-        Не хвилюйся, донечко, все буде добре, - мати заспокійливо погладила дитину по голові.

-        Я боюся, - тоненький голос п’ятирічної дівчинки майже не було чутно під галасом тривоги.

Ракета влучила поряд, уламками розірвало тіло дівчинки навпіл. Матір відкинуло поодаль. Куди дівся зайчик, ніхто не бачив.

Через десять хвилин приїхала швидка, поліція, рятувальники. Постраждало близько двадцяти осіб, тому через сім хвилин приїхало ще кілька екіпажів.

Дівчинку дійсно майже хірургічно розрізали на дві частини. Верхня була майже без крові, здавалося, що п'ятирічка просто заснула. Нижня частина відірвана лежала поодаль. Чоловік накрив обидві частини окремо простирадлом і пішов далі. Мати і дитина були єдиними загиблими у цій атаці. Їх загрузили у швидку і поїхали до лікарні. На простирадлі поруч з накритим тілом дівчинки лежав без жодної плями білий зайчик.

Швидка зупинилась перед центральним входом.

-        Оформи, будь ласка, Петровичу, - попросив Володя і філігранно вискочив з швидкої.

-        Так, так, добре, - пробурчав Петрович. Швидка повезла загиблих у морг.

Володя витягнув пачку цигарок і підкурив. Пару хвилин він курив і тупо дивився в нікуди. Потім жбурнув недопалок в урну з п'яти метрів, як професійний баскетболіст.

-        А це тут звідки? - Володя підійшов до урни, біля неї сидів білий зайчик.

Він подумав, що треба буде віднести до моргу і віддати разом з речами загиблих сім’ї. Тяжко зітхнув, взяв зайця за вуха і пішов всередину.

Кивнув Лідії Іванівні за склом приймальної на вході, посміхнувся побратиму з іншої бригади швидкої і звернув до ліфту. Задзеленчав телефон - знову виїзд. Він миттю відвернув від ліфту і помчав на вихід.

-        Притримайте для мене, будь ласка, - сказав Володя і кинув через віконечко Лідії Іванівні зайця.

-        Доброго дня,- вимовила жіночка Лідії Іванівні.

-        Вам чого?, - буркнула Лідія Іванівна і подивилась втомленим поглядом.

Жіночка посміхнулась ще ширше і запитала.

-        Скажіть, будь ласка, сьогодні Іван Федорович, дитячий терапевт, приймає? - під стійкою адміністратора заголосила дитина. - Та тихіше ти, не галасуй, - прикрикнула на дитину мати і знову повернулась до віконця.

-        У нього сьогодні все забито, місць нема, - відповіла Лідія Іванівна сухим тоном. Дитина зменшила напір, але тепер монотонно завивала, наче той вовк у лісі.

-        Та тихо ти, - спробувала заспокоїти дитину мати, - Будь ласка, ми ненадовго. Дуже треба. У нього болить живіт вже третій день, і я вже все перепробувала, сил немає.

Лідія Іванівна підняла своє грузне тіло і подивилась на маленького хлопчика що виводив серенаду біля ніг матері.

-        На, он, не плач, потім віддаси, - сказала вона досить грубо і протягнула хлопчику білого зайця, - Зараз подивимось що можна зробити.

Заєць спрацював як магічне зілля. Хлопчик замовк і тісно притиснув біле пухнасте тільце до себе. Мати з полегшенням зітхнула і подякувала. Лідія Іванівна зробила два дзвінки і промовила сухим грізним тоном.

-        Йдіть зараз, у нього перерва але він прийме. На зворотному шляху зайця щоб віддали. Зрозуміло?

-        Та, так. Дякую Вам, дуже дякую вам, - посміхнулась жіночка і звернулась до сина, - Подякуй тітці за іграшку.

-        Дякую, - пискляво відповів шестирічний хлопчик визирнувши з під заячих вух.

Жіночка взяла сина з руку і вони швидко піднялись на третій поверх у терапевтичне відділення. Лікар прийняв їх без жодного роздратування, мило посміхаючись як давніх друзів.

-        Вже третій день болить, розумієте? - почала промову мати, - Ми йому вже дали здається пів аптечки, нічого не допомогає.

-        Давай ми його покладемо поруч, а тебе я зараз послухаю, - сказав лікар і потягнувся до білого зайця. Хлопчик не сперечався і слухняно віддав зайця лікарю.

-        Скажи АААА.

Пролунав вибух десь нагорі. Ракета влучила у дах лікарні і всі чотири поверхи під нею розірвало на шматки. Терапевтичне відділення завалило повністю. Не вижив ніхто. Розгрібаючи завали, один з рятувальників помітив щось пухнасте і біле.

-        А ти ту звідки? - запитав він, дістаючи з під завалу засипаного пилом білого зайця. На майже відірваній етикетці було написано: «Сделано в росии».

Кінець