Читати книгу - "Живой, не живой, Alexandra Soroka"
- Жанр: Сучасна проза
- Автор: Alexandra Soroka
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він повільно сів і спантеличено озирнувся навколо. Його праве око здавалося зовсім безпорадним, неспроможним бачити, тому він махнув правою рукою, намагаючись відтерти щось липке. Пройшло кілька хвилин, поки він збирався з думками та намагався сконцентрувати свій погляд. Його голова буквально гуділа від шуму, але більше нічого не боліло. Він піднявся, рівновагу утримувати було важко. Густа багнюка, що прилипла до чоботів, ускладнювала йому рух. Чоловік зняв їх і, шкутильгаючи, спробував наблизитися до першого трупа.
- Живой, не живой? - спитав він перший труп і пнув його ногою у замурзаний шкарпетці. Труп не відповів, тому він просто його порахував як перший.
У рудому лісі не було жодного сліду того, що можна було б назвати "рудим". Тут росли тільки звичайні зелені дерева, кущі та трава, іноді голосно співучі птахи лунали десь поруч. Проте він продовжував свій шлях, разом з думкою, чому всі називають цей ліс "рудим".
- Живой, не живой? - знову запитав він, наближаючись до наступного трупа і знов пнув ногою. Труп мовчав, і він знову зробив підрахунок, - Второй.
Птахи замовкли разом, і лише власний голос та якесь дивне, нав'язливе гудіння здалеку заповнювали цю безмежну тишу. Він обернувся, але нічого не побачив, і знову приступив до підрахунку.
- Живой. не живой? - мовчання, - шесть, - заключив він і знов зашкутильгав далі.
Трупи були майже однаковими, немов дві краплі води. Всі вони були одягнені в такий самий одяг, що й він, засипані землею і залиті кров'ю. Хоча деякі з них відрізнялися, у них не було кінцівок, це не турбувало його. Він поволі продовжував свій шлях. Кілька разів він спотикався і падав, але знову вставав, і впевнено продовжував свій марш, рахуючи мертвих.
- Живой, не живой? - труп чомусь видав хриплий звук і з рота полилась кров.
- Помог… - труп намагався сказати щось, з кожним подихом викидаючи кровавий фонтан. Солдат нахилився до нього, накрив своєю рукою криваву піну та тримав, поки труп не перестав здригатися всім тілом.
- Двенадцатый, - сказав солдат і пішов далі.
На двадцять п'ятому трупі він помітив цілі чобіти, майже не вимазані багнюкою. Стягнув їх, взувся і пішов далі. Кров почала знову заливати праве око. Машинально брудним рукавом змахнув густу рідину і пнув наступного трупа новими чоботами.
- Живой, не живой? - труп мовчав, - Будешь тогда двадцать шестым.
Нав'язливе дзижчання стало ближче, вже точно десь за спиною зверху. Солдат повернувся, але так нічого і не побачив. Махнув подумки рукою і пішов далі.
- Живой, не живой? Двадцать восемь.
***
- Він якийсь дивний, п’яний чи контужений? - спитав Кравець уважно слідкуючи за екраном.
- Зараз контужений, скоро мрець, - відповів побратим.
- Підлітай ближче, - Кравцю хотілось подивитись з близької відстані.
***
Дзижчання було над самим вухом. Але солдат вже не звертав уваги, просто йшов далі і рахував.
- Тридцать пять, тридцать шесть, тридцать семь... живой, не живой?
Його вже не цікавило, чому ліс називали іншим кольором, не цікавило дзижчання над вухом. Він зосередився лише на підрахунку.
- Живой, не живой?
Труп не відповів. Він його порахував і, шкутильгаючи, поволі пішов далі.
***
Дрон зняв все місце подій в найвищій якості. Лінійка вбитих на сході галявини, потім розкидані трупи поміж наспіх зроблених окопамів, зліва трупи зустрічались поодинокими зламаними ляльками.
- Скільки вже? - нетерпляче спитав оператор.
- Тридцять вісім.
- Впевнений?
- Так, - відповів Кравець, - Бачиш, він іде і рахує, я за ним.
Кравець не дуже полюбляв знімати такі відео-звіти, вони його кожен раз сильно бентежили.
- Я зараз справа зайду, уважніше.
***
- Живой, не живой? Сорок один.
Дзижчання зависло на секунду над головою потім пішло вправо. Солдат навіть не обернувся. Він побачив останній труп на краю галявини і підійшовши пнув його ногою.
- Живой, не живой? - мертві мовчать. Солдат його порахував і ліг поруч.
Над ним метрів в п’яти зверху вирував білий дрон. Він задивився на нього на хвилину і закрив очі. Права сторона голови від брів і вище у нього була скошена, мозок поступово витікав назовні. З останніх сил він вдарив себе рукою по ляшці і сказав.
- Живой, не живой? Сорок три.
Кінець
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Живой, не живой, Alexandra Soroka», після закриття браузера.