Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Фелісія помітила, що одна із ковдр в її руках міцно зачепилася за щось у валізі. Дівчина сильніше потягнула її на себе і змогла звільнити з полону. Неочікувано, предмет, котрий тримав ковдру, вискочив слідом з валізи та з гуркотом впав на підлогу. Фелісія присіла біля нього навколішки та поглянула уважно. Це була книга, але дівчина не могла пригадати, щоб мала саме таку книгу і брала її з собою в поїздку. Може, сталася якась помилка і вона випадково взяла щось з речей Аманди чи місіс Шульц, сама того не знаючи? Палітурку книги щільними рядами вкривали таємничі руни, котрі, здавалося, що випромінювали могутню силу, незнайому Фелісії, але таку привабливу. Там же на палітурці були зображення двох символів - червоної пентаграми та срібного рогатого черепа з переплетеними довгими рогами. Сама книга була неймовірно старовинною, зробленою із чорної шкіри, а її сторінки пожовтіли від часу та писані були від руки все тією ж дивною мовою. Якимось глибинним чуттям Фелісія впізнала цю книгу зі своїх снів і саме тоді слова на палітурці склалися у знайому назву "Сатанікум Арканус". Серце Фелісії гучно забилося в грудях, а руки затремтіли. В її вухах все ще лунав голос Аманди, котра весь цей час намагалася продовжити розмову:

-Агов, Фелісія, агов! Ти все ще там? Що сталося? Чому ти так раптово замовчала?

Провівши язиком по пересохлим губам, Фелісія відклала в сторону ковдру і тихим голосом відповіла подрузі:

-Вибач, Аманда, у мене, схоже, якісь проблеми із зв'язком виникли. Передзвоню тобі трішки пізніше. Бережи себе і чудового тобі дня.

Не слухаючи, що подруга скаже далі, дівчина миттєво поклала слухавку та кинула її на ліжко. Сівши на підлогу, вона обійняла свої коліна й довгим поглядом пронизувала таємничу книгу перед собою. Вона її вабила та одночасно лякала своєю містичною таємницею та знаннями, котрі зберігала за своєю обкладинкою. Звідки ця книга могла взятися в неї? І тут Фелісія яскраво все пригадала. Коли вони з Корі шукали інструмент для того, щоб відірвати дошки! Тоді вона зазирнула до кімнат на першому поверсі. Там була приватна домашня бібліотека пані Дорсет. Серед безлічі книжок цей старовинний фоліант її чимось привабив. Саме тому вона несвідомо його приховала собі за пазуху і нікому про це не сказала. Коли її батьки готувалися від'їжджати, то Фелісія, немов би в трансі, переховала цю книгу до своїх речей та зовсім забула про її існування. Проте, в своїх снах вона постійно бачила цю книгу і хотіла заволодіти нею, щоб просто почитати. Чому саме ця книга здалася їй настільки цікавою? Чи дійсно вона її тоді знайшла, чи це сама книга володіла власною волею і свідомо потрапила до рук дівчини? В голові у Фелісії одразу пролунали два голоси. Один належав Сесілії Дорсет. Жінка казала їй уві сні, що Фелісія прийшла до будинку не задля порятунку Корі, а тому, що шукала секрети могутності й бажала відібрати у Сесілії якусь спадщину. Яку? Багатство чи статус? Не схоже, що пані Дорсет хвилювали подібні речі. Ні, тут було дещо важливіше. А інший голос належав тій дивній моторошній бабусі на інвалідному візку. Вона говорила, що Фелісія обрана, що їй не втекти від власної долі, що їй судиться перетворитися у когось більш значного.

Руки дівчини затремтіли, а в горлі пересохло. Вона кинула погляд, сповнений ненависті і цікавості, на заборонену книжку перед собою. В душі Фелісія боролася між бажанням спалити цю кляту книжку та зазирнути до неї. І перемогло останнє. Фелісія обережно підібрала старовинну книгу і підвелася на ноги, тримаючи її в руках. Сторінки дійсно були написані чиєюсь твердою рукою та мали цілу купу цікавих описів на незнайомій мові, котру Фелісія чомусь підсвідомо розуміла. Містичні руни буквально танцювали перед її очима, перетворюючись у відомі слова. Тут були описи різноманітних ритуалів, темних заклинань, розповідалася таємниця темних та світлих сил, основних законів природи та балансу всіх цих могутніх енергій. На кожній із сторінок містилися й моторошні малюнки, загадкові ритуальні символі і тому подібні речі. Деякі сторінки виявилися напівспаленими або пошкодженими, проте хтось інший дбайливо додав до них свіжі аркуші з переписаними свідченнями. Фелісія зачаровано гладила ці букви та зображення, ворушачи губами, а на її обличчі, зі зведеними докупи бровами, пролягла глибока зморшка. Неочікувано для себе, Фелісія відчула в кімнаті якийсь рух. Повіяло немов би вітром, двері шафи самі собою відчинилися і в дзеркалі Фелісія побачила не власне відображення, а ту саму владну бабусю на інвалідному візку, котра зціпила руки на власних грудях та з посмішкою спостерігала за наляканою дівчиною. Згодом, вона заговорила першою:

-Ну що, дитина? Ти тепер зрозуміла сенс всіх моїх слів? Тобі було не уникнути цієї долі. Відьмами не стають. Відьмами народжуються і їх обирає саме передбачення, заздалегідь до цього. Нічого поганого в темних знаннях немає. Я не кажу, що ти повинна перетворитися на подобу моєї онучки, чи дочки. Ми не вбивці. Справжні відьми ніколи не були вбивцями. Ми охороняли цей світ від Диявола. Так, ми служили йому, вгамовували його голод жертовною кров'ю, але ніколи не давали вирватися з тюрми, в яку демона ув'язнив Бог та його Архангели на Світанку Часів. В світі повинен існувати баланс, Фелісія. Відьми потрібні для підтримки цієї рівноваги. Ця священна книга навчить тебе, а ти повинна вчити інших жінок, котрі гідні нашого ремесла. Пробуди силу в інших, збери "Вест", відроди те, що було втрачено.

-А якщо я не хочу? Якщо не можу? Чому саме я?- спитала тремтячим голосом Фелісія, наляканими очима дивлячись в очі старої жінки.

-Колись і я сама отак питала свою матір- засміялася хриплим смішком бабуся- Проте, вибору в нас ніколи не було. Це все - немов би гра, Фелісія, а ми в ній просто звичайні пішаки. Але в наших силах робити так, щоб ці могутні енергії не виходили з-під контролю. Інакше почнеться правдивий хаос. Вони розбурхають свідомість людей, розпочнуть війни та марне кровопролиття, породять агресію та ненависть, не буде правих та неправих, злих та добрих. Все змішається між собою та погубить цей світ у вогні, смерті й ненависті. Не лишиться нічого. І життя не відродиться. Відьми завжди будуть ненависні й незрозумілі тим, хто нас боїться. Ми зберігаємо рівновагу не задля себе чи інших, а просто тому, що це наша священна місія в цьому світі. Наша доля жити в тінях, діяти під прикриттям, брехати всім й продовжувати виконувати наш обов'язок. Ти, Фелісія, стала Обраною! Твоя сила дуже велика. Саме ти поборола ілюзії Люцифера й змогла втримати його у клітці. Одна ти сильніша за всіх наших попередниць. А коли закінчиш навчання, то ти станеш великою і відродиш осередок відьом у Рейвенхарті.